мператор (давньорус. цар, західноукр. цісар) — назва самодержавного правителя у ряді мов світу, особливо європейських, які зазнали впливу латини — державної мови Римської імперії (царства Римського), в якому він і з'явився.
У Священній Римській Імперії означав вищий ранг у порівнянні з королем, князем і герцогом; хоч первісно позначав правителя імперії (лат. imperator — керівника, військового вождя, який мав надзвичайні повноваження на випадок війни; походить від дієслова imperare — керувати, наказувати).
У республіканському Римі імператор — почесний титул, що давали переможному полководцю, вперше такий титул отримав Луцій Емілій Павло у 189 р. до н. е., Гней Помпей Великий та Гай Юлій Цезар отримували його по декілька разів, а починаючи з Августа він використовується фактично як титул правителя Римської імперії і набуває монархічних рис. Із падінням Західної Римської імперії в 476 р. н. е. титул зберігся у Східній Римській імперії (Візантії).
На заході цей титул як титул поточного правителя було відновлено за часів Карла Великого, у процесі створення Священної Римської імперії — фактично прообразу сучасної об'єднаної Європи. Саме він був проголошений римським імператором (imperator augustus) у 800 р.
Нащадки та спадкоємці Карла, германські королі, що завоювали Північну Італію, отримували титули імператорів Священної Римської імперії спочатку лише тоді, коли коронувались в Римі (починаючи з Отона I в 962 р.).
З 1034 р. півтора сторіччя титулуються імператорами правителі Іспанії (до XVII ст. — у складі земель Священної Римської Імперії).
1. В гуннском обществе преобладали черты патриархально-родовых отношений. Гунны делились на 24 рода, во главе которых стояли старейшины. Совет старейшин решали государственные дела. Появились семейная и частная собственность на скот и землю. У гуннов были рабы из числа военнопленных и населения подвластных областей. Рабов использовали в качестве домашней прислуги, пастухов, ремесленников, землепашцев. Государствам управлял шаньюй, с неограниченной властью. Ему подчинялись князья. Их называли темниками. Они являлись близкими родственниками шаньюя. Всего темников было 24 – по количеству родов. Каждый из них имел свой участок земли для откочевки. В своих владениях темники могли назначать тысячников, сотников. Должностные и высшие чины и гуннов передавались по наследству. Для содержания правителя и знати взимались налом. Существование органов власти, введение налога – все это свидетельствовало о переходе гуннов к классовому обществу и государству.
2. Хозяйство и быт гуннов.
Главную роль в жизни гуннов играло скотоводство. Наряду с кочевым хозяйством вели и оседлый образ жизни. Они занимались земледелием. Особые внимание гунны уделяли военной подготовке. Основу войска составляла подвижная конница. Важную роль играли охота. Охотились также на антилоп, кабанов, куланов, диких оленей, горных баранов. Кочевая семья жила в волосной юрте. Пол юрты застилали кошмой и коврами. Постель делали из досок и покрывали кошмой.
3. Культура гуннов
В ІІІ – V вв. н. э. у степных племен развивается ювелирное искусство. Ювелиры этого времени для изделия использовали в основном золото. Для ювелирного искусства характерным является разнообразие технических приемов украшения предметов. Наиболее часто встречаются инкрустация (вставки из цветных камней), зернь (запаивания золотых шариков на основу), скань (запаивания витой проволочки) и др. приемы. Все эти виды ювелирных работ получили название полихромный стиль. Полихромный стиль сменил скифо-сакский, «звериный стиль». Заимствованная в начале І в до н. э. из стран Передней Азии и Восточного Средиземноморья эта сложная и тонкая техника передавалось древними азиатскими ювелирами из поколения в поколения, достигнув своего расцвета в ІV – V вв. н. э.
Объяснение: