Объяснение:
Скоріше за все генуезькі біженці змогли недалеко поширити чуму — весною 1347 р. вона була зафіксована в Константинополі, а звідти поширилася на Балкани і узбережжя Анатолії. Візантійський історик Никифор Григорій[en] у 16-му томі своєї праці «Історія Візантії» так виклав ці події: «Близько цього часу опанувала людей тяжка чумоподібна хвороба, яка, рухаючись від Скіфії і від гирл Дунаю, панувала ще у першу весну. Вона залишалася весь цей рік, проходячи тільки по берегах, і спустошувала як міста, так і села, і наші, і все, які послідовно простягаються до Гада[21] і Стовпів Геркулесових. Наступного року вона відправилася і до островів Егейського моря; потім вразила Родос, також Кіпр і жителів інших островів» Візантійський імператор Іоанн VI Кантакузин також вказував на те, що чума почалася навесні 1347 р. у «країні гіперборейських скіфів» (Таврія) і поширилася на Понт, Фракію, Македонію, Грецію, Італію, острови Середземного моря, Єгипет, Лівію, Юдею, Сирію.
Влітку 1347 р. хвороба дісталася до Єгипту, Сирії і Месопотамії, восени — до Італії (Венеція, П'яченца, Сардинія). Є думки, що саме тоді зрештою допливли до батьківщини генуезці,[22] хоча це викликає значні сумніви. Жителі Генуї (згідно зі свідченями Г. де Мюссе) не пустили корабель зі своїми хворими земляками. Він, начебто, був змушений пристати до Марселя. Дванадцять галер прибило до узбережжя Сицилії. І моровиця поширилася по Європі…
1 листопада 1347 р. спалах чуми відмічений у Марселі. Є легенда, що генуезці цілком не винні, вони по дорозі мовляв усі загинули, а якраз марсельські моряки занесли чуму після того, як в Середземному морі побачили корабель, над яким кружляла величезна кількість птахів. Французи наблизилися до нього і побачили, що весь екіпаж мертвий, а птахи клюють трупи людей, по палубі шастають чорні пацюки. Було також багато дохлих пацюків. Поки моряки допливли до Марселя, багато з них вже захворіли…
У січні 1348 р. «Чорна смерть» дійшла до Авіньйона[23], потім почалося поширення її по теренах Франції. В Авіньйоні смертність була так велика, що не було ніякої можливості ховати небіжчиків у землі. Тоді папа Климент VI освятив річку і урочисто благословив кидати в неї тіла померлих від чуми людей.
До початку 1348 р. чума вже поширилась по Іспанії, де загинули королева Арагону і король Кастилії. До кінця січня чумою були охоплені всі великі порти південної Європи, у Середземному морі плавали кораблі, повні трупів.
Во-первых, причиной тому можно считать доминирующее значение в отечественной экономике XVIII в тяжелой промышленности, которая, начав активно развиваться по инициативе Петра I, всегда находилась либо в полном подчинении, либо под жестким контролем со стороны государства. (Вспомним, например, одного из наиболее независимых промышленников того периода - Никиту Демидова. Получив возможность развивать Невьянские заводы по своему усмотрению, он поставлял львиную долю продукта на фронты Северной войны и нередко подвергался петровским ревизиям.)
Во-вторых, весь период XVIII в характеризуется планомерным расширением привелегий дворянства - именно оно, а не буржуазия, к концу этого столетия было наиболее независимой социальной группой. Так, апогеем этой тенденции стала Жалованная грамота дворянству Екатерины II, избавившая данное сословие от обязательной военной службы, телесных наказаний и даровавшее свободу в пересечении государственной границы. Таким образом, свободомыслие, политическая активность, либеральные ценности формировались именно в дворянской, а не буржуазной среде.
И, в конце-концов, необходимо заметить, что в не только в 1ой четверти XIX в, но и на протяжении всего предыдущего столетия именно дворянство и являлось действующей силой дворцовых переворотов, ну и, естественно, декабристского восстания позже.
Відповідь:
Валеріан Підмогильний (Входить до "Розстріляного відродження);
Василь Басок;
Микола Дукин;
Іван Кириленко;
Петро Радченко.