Свої особливості мало образотворче мистецтво. Якщо грецька скульптура прославилася насамперед узагальненими образами, які втілювали людську красу, то в Римі значного розвитку набув жанр психологічного скульптурного портрета. Його джерелами були: особливий культ родини (латиною – “фамілії”), предків у римлян, з одного боку, а з другого – нове сприйняття особистості, її ролі в історії. Мистецтво “оживило” історію, залишивши портретну галерею її головних дійових осіб: Помпея Великого, Юлія Цезаря, Цицерона, Октавіана та інших.
Фресковий живопис і мозаїка – реалістичні, з багатою колірною гамою, з передачею об'єму і глибини простору – стали відомі після розкопок міст Помпеї і Геракуланума, знищених під час виверження вулкана Везувій у 79 р. н.е. Ця трагедія, яка принесла загибель людям, зберегла життя творам мистецтва. Розкопки тут розпочали у XVIII ст., вони тривають і зараз. Про живописні портрети дізналися після археологічних знахідок у Фаюмському оазисі в Єгипті, де склався поховальний обряд, що об'єднав східні і західні традиції. На дошках (іноді - тканинах) на восковій основі були написані портрети померлих, які вражають витонченістю, а також точністю передачі не тільки зовнішності, але й внутрішнього світу людини.
Виникнення театрального мистецтва в Римі пов'язане зі святами збору урожаю. Самобутнім римським театральним жанром були міми – побутові комічні сценки, які включали діалоги, спів, музику і танці (своєрідний прообраз сучасної оперети). Пізніше стали ставитися комедії і трагедії за грецьким зразком. Римські актори походили з середовища вільновідпущеників або рабів. Вони займали, як правило, низьке суспільне становище. У Римі вперше виникають професійні акторські трупи і камерні (для невеликої кількості глядачів) театральні вистави.
Великою популярністю в Римі, особливо в період занепаду, користувалися циркові вистави, гладіаторські бої, що свідчило про деградацію театральної культури.
1)переходом первенствующей роли от киева к владимирскому княжеству осуществляется переход родовых отношений между князьями в государственные. основой нового порядка стало вотчинное начало, единоличная собственность князей на вновь освоенные территории и возведенные города. политически это вело к единовластию ("единодержавию"). именно правители северо-восточной руси, утвердили единовластие и наследование по прямой линии. в этом проявились начатки государственных отношений, которым предстояло вытеснить родовой быт. носителями государственного начала становились самодержцы, а родового - бояре и княжата.5)форма правления - ограниченная монархия. в начале века во главе государства - великий князь, со второй трети века - царь. власть царя ограничивал земский собор (с середины века) и боярская дума. существенную власть и моральный авторитет имел митрополит (глава церковной власти) . заканчивалась эпоха удельных княжеств. политический режим - авторитаризм. 6)xv продолжалось развитие феодального землевладения. будучи верховным собственником земли, князь часть земель жаловал служилым людям "в вотчину". вотчины являлись формой обеспечения службы. это была наследственная, но все же условная собственность. земельной собственности, не связанной со службой, в государстве не существовало. в конце xv в. , после выселения новгородских бояр, на их месте были "испомещены" московские служилые люди. их владения стали именоваться поместьями. так наряду с вотчинным возникло поместное землевладение.
Каста асоціюється передусім з культурами індійського субконтиненту. сам термін "каста" — не індійського походження, він запозичений з португальської мови і означає "раса" або "чиста порода". самі індійці не мають єдиного терміна, який би описував кастову систему назагал, а цілу низку слів, що стосуються різних її аспектів, два головні з яких — це "варна" і "джаті". варка складається з чотирьох категорій, кожна з котрих має різний ступінь соціального пошанування. нижче цих чотирьох груп розміщуються "недоторканні", що перебувають у найневигіднішому становищі. джаті — це групи, які визначаються локально, і кожна з них має власний поділ на касти. стани були складовою європейського феодалізму, проте існували й у багатьох інших традиційних цивілізаціях. феодальні стани складалися з різних страт (верств) і мали різні обов'язки та права стосовно один одного, деякі з них обумовлювалися законом. у європі найвищий стан складався з аристократії та дворянства. духівництво утворювало другий стан, нижчий за своїм статусом, але наділений багатьма певними привілеями. до так званого "третього стану" належав простолюд — кріпаки, вільні селяни, купці та ремісники. на відміну від каст, між станами до певної міри дозволялися змішані шлюби та індивідуальна мобільність. наприклад, простолюдинам могли дарувати дворянство у винагороду за великі заслуги перед монархом; купці іноді могли купити собі титул. залишки цієї системи збереглись у британії, де досі визнаються спадкові титули, а відомих бізнесменів, високих урядовців та інших можуть прийняти в дворянство або зробити перами на подяку за їхні послуги.
Свої особливості мало образотворче мистецтво. Якщо грецька скульптура прославилася насамперед узагальненими образами, які втілювали людську красу, то в Римі значного розвитку набув жанр психологічного скульптурного портрета. Його джерелами були: особливий культ родини (латиною – “фамілії”), предків у римлян, з одного боку, а з другого – нове сприйняття особистості, її ролі в історії. Мистецтво “оживило” історію, залишивши портретну галерею її головних дійових осіб: Помпея Великого, Юлія Цезаря, Цицерона, Октавіана та інших.
Фресковий живопис і мозаїка – реалістичні, з багатою колірною гамою, з передачею об'єму і глибини простору – стали відомі після розкопок міст Помпеї і Геракуланума, знищених під час виверження вулкана Везувій у 79 р. н.е. Ця трагедія, яка принесла загибель людям, зберегла життя творам мистецтва. Розкопки тут розпочали у XVIII ст., вони тривають і зараз. Про живописні портрети дізналися після археологічних знахідок у Фаюмському оазисі в Єгипті, де склався поховальний обряд, що об'єднав східні і західні традиції. На дошках (іноді - тканинах) на восковій основі були написані портрети померлих, які вражають витонченістю, а також точністю передачі не тільки зовнішності, але й внутрішнього світу людини.
Виникнення театрального мистецтва в Римі пов'язане зі святами збору урожаю. Самобутнім римським театральним жанром були міми – побутові комічні сценки, які включали діалоги, спів, музику і танці (своєрідний прообраз сучасної оперети). Пізніше стали ставитися комедії і трагедії за грецьким зразком. Римські актори походили з середовища вільновідпущеників або рабів. Вони займали, як правило, низьке суспільне становище. У Римі вперше виникають професійні акторські трупи і камерні (для невеликої кількості глядачів) театральні вистави.
Великою популярністю в Римі, особливо в період занепаду, користувалися циркові вистави, гладіаторські бої, що свідчило про деградацію театральної культури.
Объяснение: больше не нашла(