Епоха тництва XVIII ст. стала важливим поворотним пунктом у розвитку людства. Вона стала історичним і логічним продовженням духовних цінностей епохи Ренесансу, передової думки Європи XVI-XVII століть.
Слід відзначити значну роль французького тництва в розвитку природних і суспільних наук. Спираючись на досягнення своєї епохи тителі в свою чергу стимулювали подальший розвиток наукової думки, в кінцевому підсумку, ідеологічно підготували Велику французьку революцію 1789-1794 рр.іде тництва висловлювали інтереси буржуазії, нещадно критикуючи відживає феодально-кріпосницький лад. Основний напрямок критики-паразитуючий на темряві і невігластві мас б життя імущих і нецивілізовані порядки кріпацтва тою називають ідейний рух в європейських країнах XVIII ст., представники якого вважали, що недоліки суспільного світоустрою походять від невігластва людей і що шляхом тництва можливо перевлаштувати громадський порядок на розумних засадах. Сенс ти" (світло науки і культури) в тому, що воно повинно наблизити такий державний лад, який докорінно змінить на краще життя людини тництво-течія в області культурного і духовного життя, що ставить собі за мету замінити погляди, що ґрунтуються на релігійному або політичному авторитеті, такими, які випливають ізтребувань людського, розуму.
Філософія освіти була підготовлена роботами П. Гассенді (1592-1655), його атомістистичним матеріалізмом, творами р. Декарта, впливом ідей Епікура, в тому числі його етики, критикою схоластики і релігійного догматизму в роботах П.
Бейля (1647-1706).
Найбільш яскраво в цю епоху виділяються наступні напрямки:-атеїстично – матеріалістичне-його прихильники відкидали саму ідею існування Бога в будь-яких формах, пояснювали походження світу і людини з матеріалістичних позицій, в питаннях пізнання віддавали перевагу емпіризму. Представники цього напрямку: т. Гоббс (1588-1679гг.), Д. Локк (1632-1704гг.), Ф. Вольтер (1694-1778гг.), Ш. Монтеск'є (1689-1755гг.), ж. Руссо (1712-1778гг.), ж.Ламерті (1709-1775гг.), П. Гольбах (1723-1789рр.); Д. Дідро (1713-1784рр.), к. Гельвецій (1715-1771рр.), ж. Мельє (1664-1729рр.), - утопічно-Соцалістичний (комуністичний) напрям почав формуватися ще в середині XVIII ст., але особливого поширення набуло під час Великої французької революції 1789-1794 рр. і після її завершення. Основний інтерес соціалісти-утопісти зосередили на проблемі розробки і побудови ідеального суспільства, заснованого на рівності і соціальної справедливості. Представники: г. Маблі (1909-1785гг.), Е-Г. Мореллі, г. Бабеф (1760 – 1797гг.) р. Оуен (1771-1858гг.), а. Сен-Симон (1760-1825гг.).
Характерні особливості філософії епохи тництва:
- раціоналізм як загальна віра в розум;
- антиклерикалізм (від грец. anti-проти і лат. clericalis - церковний) - спрямованість проти засилля церкви (але не релігії) в духовному житті суспільства;
- антиобскурантизм (від лат. obscurant-затемнюючий) - боротьба з мракобісся, з ворожими науці і освіті силами.Філософія тництва відома головним чином своєю соціально-політичною частиною. У ній отримали своє обґрунтування принципи буржуазного суспільства (свобода, рівність прав, приватна власність) замість феодальних (залежність, стан, умовна власність, абсолютизм). Соціальні явища філософія тництва пояснювала законами природи: закони розвитку суспільства і закони природи ототожнювалися.
Англійське тництво XVII ст. представлено насамперед суспільно-політичними вченнями Томаса Гоббса (1588-1679 РР.) і Джона Локка (1632-1704 рр.), сучасників і ідеологів перетворень, що настали внаслідок Англійської буржуазної революції. Головне місце в спадщині цих філософів займає проблема державного устрою. Гоббс в трактаті "Левіафан" розробив теорію суспільного договору,згідно з якою держава виникає з договору людей між собою про обмеження деяких своїх свобод в обмін на права. Він стверджував, що природа людини спочатку зла, оскільки рушійною силою дій людини є особиста вигода і егоїзм, пристрасті, потреби, афекти. Тому без суспільного договору люди не здатні до мирного співіснування в силу своєї природної ворожнечі один до одного « "боротьби всіх проти всіх", в якій не може бути переможця і яка унеможливлює нормальне спільне життя людей і економічний прогрес.
1) Тохтамыш, в 1382 году.
2) Большинство князей признали Тохтамыша, который был потомком Чингисхана, в отличие от Мамая, законным ханом и потому не поддержали Дмитрия Донского.
3) Битва показала, что победы можно добиться только объединенными силами всей русской земли. Битва окончательно закрепила значение Москвы как русской национальной столицы, а московского князя как национального вождя, организатора борьбы за национальное освобождение и единство.
4) Дмитрий Донской перестал платить дань, Мамай решил это исправить.
5) Князь Дмитрий открыто бросил вызов Золотой Орде.
6) Именно к нему в Троицкую обитель отправился великий князь Дмитрий Иванович накануне сражения с Мамаем. Сергий Радонежский не только благословил князя на битву, но и предрёк победу, которая превратила московского правителя в великую историческую фигуру – в Дмитрия Донского.
7) на Куликовом поле, в верхнем течении р. Дон
8) Куликовская битва является первым шагом к освобождению русских земель от ордынской зависимости. Так же это возвышение Москвы, как столицы единого и независимого государства, объединяющего политического, военного и духовного центра страны.
Відповідь:
Пояснення:
Іспано-американська війна та її наслідки. Розширення сфер впливу на Далекому Сході. У перші десятиліття після громадянської війни країну захопило освоєння західних земель і бурхливе господарське будівництво. Але вже наприкінці XIX ст. у США зростає прагнення до територіальних загарбань. Великі компанії дедалі наполегливіше вимагали нових ринків збуту і джерел сировини. Активізація зовнішньої політики ставала неминучою. Однак відносна військова слабкість країни не дозволяла їй провадити експансію на всіх континентах, як це робили європейські держави. Головну увагу в цей період Сполучені Штати приділяли Південній Америці і басейну Тихого океану. За ідеологічне обґрунтування домагань США на економічну й політичну гегемонію над всім Американським континентом правила «доктрина Монро» (президент Дж. Монро 1823 р. висунув гасло «Америка для американців», що, по суті, означало «Америка для США»). Наприкінці XIX ст. на до цій доктрині прийшли численні теорії, що доводили спільність економічних і політичних інтересів американських держав. У 1889-1890 рр. США провели першу міжамериканську конференцію, яка ухвалила заснування Міжнародного союзу американських республік з метою взаємного обміну економічною інформацією і створення при ньому комерційного бюро, яке у 1910 р. було перейменовано на Панамериканський союз. Зміцнюючи позиції в Латинській Америці, США водночас активізували експансію на Карибах і на Тихому океані. У 1898 р., скориставшись із слабкості іспанської колоніальної імперії і початку визвольного повстання на Кубі, США спровокували іспано-американську війну. У двох морських битвах, біля берегів Філіппінських островів і Куби, іспанський флот був знищений, і уряд Іспанії був змушений просити миру. Мирний договір було підписано у Парижі в грудні 1898 р. За його умовами Іспанія відмовлялася від усіх прав на Кубу, Філіппіни, Пуерто-Ріко та інші острови в Карибському морі. Майже всі іспанські володіння перейшли до США. Куба формально залишалася незалежною, але фактично над нею було встановлено американський контроль. США було передано й Філіппіни, за які Іспанія одержала 20 млн доларів умовної плати.