Відповідь:
В гонитві за підвищенням прибутків шляхта не могла обминути увагою вигоди, створювані зростанням попиту й цін на хліб. Натуральне й споживче за своїм характером господарство селянина не спроможне було постачати їй багато зайвого зерна, а тим паче грошей. Кріпака можна було тільки змусити працювати.
Заінтересованість у селянській праці збільшувалась ще й тому, що зростання цін і неухильне знецінення грошей в усіх країнах Європи після доби Великих географічних відкриттів, знецінили й селянський чин. За таких обставин польські феодали стали орієнтуватися на виробництво товарного зерна, яке ґрунтувалося на дармовій кріпацькій праці (панщині).Створюючи фільваркове господарство, яке сприяло збільшенню зернової товарної продукції, польські землевласники прагнули до розширення площі орних земель. Це здійснювалося завдяки освоєнню пусток, корчування лісів і викупу ланів у солтисів, а також за рахунок вигнання селян з їхніх земель. Все це привело до того, що в ХVІ ст. загальна площа оброблюваних земель у Польщі зросла на 15%, збільшилися також площі під городами та садами.
Соціальна структура польського сільського населення визначалася певною різноманітністю. До його складу входили: кметі (селяни, земельний наділ яких становив не менше одного лану); загородники (малоземельні селяни, які мали город і сад, але жили переважно за рахунок ремесла); комірники (безземельні селяни, які продавали свою робочу силу); корчмарі і мельники (селяни, звільнені від зобов'язань відробляти панщину). У другій половині XVI ст. в соціальному складі населення Польщі селянство становило 67%, міщани - 23%, шляхта - близько 10%. Проте для більш ніж половини мешканців міст заняття сільським господарством було не тільки важливою сферою діяльності, а й головним засобом існування. За своїм характером занять і побутом (але не за правовим статусом) від селян мало чим відрізнялася й загродова шляхта, яка становила 2/5 усього дворянського стану. Ознакою, що вирізняла загродового шляхтича від решти дворян була відсутність у нього кріпаків, тож він мусив сам працювати на своєму полі. А щоб його не сплутали з селянином, такий шляхтич навіть працюючи завжди мав при собі шаблю.
Намагаючись поліпшити своє матеріальне становище, певна частина шляхти вела торгівлю зерном. Цьому сприяли пільги, які надавав дворянству Петрковський статут 1496 р. Згідно зі статутом католицьке духовенство та його селяни звільнялися від мита на продаж продуктів харчування та худоби. Міщани таких пільг не мали. Наступним актом (1504) передбачалося не стягувати мита на річкових і сухопутних шляхах з осіб, які могли довести, що вони везуть на ринок продукцію, вироблену ними самими, а не перепродують чужу. За таких умов зазнавали дискримінації в торгівлі міські купці, а шляхта набувала певних переваг.Поширення фільваркового господарства сприяло успішному розвиткові міст, особливо тих, які збували свою продукцію сільським жителям і були розташовані на берегах повноводних річок, насамперед - на Віслі. Цією головною торговельною артерією Польщі зернова продукція доставлялася до Гданська, а звідти - за кордон (20 тис. т зерна щорічно). Зерно експортувалося також через Ельблонг, Кенігсберг, Щецин та інші балтійські порти.
У XVI ст. вивіз зерна зріс у 10 разів. Польща експортувала також ліс, смолу, дьоготь, віск, мед, льон, коноплі, вовну, прядиво тощо. Ввозилися до королівства здебільшого вироби з-металу, сукно, шовк, вина, предмети розкоші та ін. Важливу роль у розвитку торгівлі відігравали великі міста - Краків, Познань, Варшава, Люблін, які стали центрами європейської торгівлі.
Продукція польських ремісників мала попит здебільшого на внутрішньому ринку. Все це сприяло виникненню нових цехів і купецьких гільдій. Так, у Кракові на рубежі XV ст. виникають цехи золотарів, художників, вишивальників, аптекарів тощо. Цехова організація, як закрита корпорація, захищала свої інтереси у боротьбі проти конкурентів. У цей період засновуються перші мануфактури (наприклад з виробництва дроту в районі Олькуша), на яких застосовувалась наймана праця. Первісне нагромадження капіталу сприяло розвиткові гірничої справи й виробництва чорних та кольорових металів.
З іншого боку, прагнення здобути нові привілеї, а також суперництво за ринки збуту заважали встановленню зв'язків між містами. Хоча міщани в боротьбі за свої права часто об'єднувались, у цілому польські міста виявляли досить низьку політичну активність і, як правило, не прагнули підтримувати королівську владу, оскільки не хотіли ділитися своїми великими прибутками. У 1503 р., намагаючись заручитися підтримкою великих міст, король Олександр запросив представників Кракова, Львова і Любліна до сейму. Хоча тоді міста не скористалися цією нагодою, згодом Краків, а після Люблінської унії - й Вільно, здобули право постійно брати участь у роботі сейму.
Пояснення:
Объяснение:
Внешняя политика СССР в 20-30 гг. развивалась в направлении установления официальных дипломатических отношений с другими государствами и нелегальных попыток транспортирования революционных идей. С приходом понимания невозможности немедленного осуществления мировой революции большее внимание стало уделяться укреплению внешней стабильности режима.
В конце 20-х годов произошло резкое ухудшение международного положения СССР. Причиной этому стала поддержка советским правительством национально-освободительного движения в Китае. Произошел разрыв дипломатических отношений с Англией из-за попыток материальной поддержки бастующих английских рабочих. К крестовому походу против советской России призывали религиозные лидеры Ватикана и Англии.
Итоги в 20-е годы: обострение отношений со странами Запада оказало значительное влияние на внутреннюю политику СССР — изменение сроков проведения индустриализации и т. д.
Политика советского государства менялась адекватно изменению политической обстановки в мире. В 1933 г. после прихода к власти в Германии диктатуры национал-социалистов Советский Союз стал проявлять заинтересованность в создании системы коллективной безопасности в Европе.
Итоги в 30 годы: границы СССР были отодвинуты за «линию Маннергейма», но победа стоила огромных жертв, показала низкую бое Красной Армии. СССР был исключен из Лиги Наций как агрессор