Не нашёл поддержку у РУССКОЙ аристократии.
Лжедмитрий сумел захватить трон и правил Русским государством около года.
Произошло и ухудшение отношений с Польшей из-за нежелания Лжедмитрия I выполнить свои обязательства. Он оттягивал введение католичества и отказался делать территориальные уступки Польше, предлагая Сигизмунду III деньги за оказанную им Кризис внутренней и внешней политики Лжедмитрия I создал условия для организации заговора дворцовой знати во главе с Василием Шуйским. Во время восстания горожан Москвы против поляков, прибывших на свадебные торжества Лжедмитрия I с М. Мнишек, самозванец был убит заговорщиками.
Впечатления Ф.Ф. Вигеля от отставки и ссылки М. Сперанского, наполненные радостью, свидетельствуют о том, что члены высшего сословия, занятые в умственном труде, писательстве, как Филипп Вигель, не разделяли догм, на которых была построена деятельность Михаила Сперанского. Он был чрезвычайно передовой для своего времени. Но высшее сословие не желало прощаться со своими привилегиями, дарованные абсолютной властью императора. Поэтому впечатления Вигеля и многих других были радостными, хотя он всего лишь уехал из Москвы и еще вернется.
Объяснение:
Уже в 1947 р. Велика Британія досягла довоєнного рівня виробництва. У повоєнний період при владі у Великій Британії почергово знаходилися Лейбористська та Консервативна партії. Незважаючи на великий авторитет Консервативної партії Уїнстона Черчілля, на парламентських виборах у липні 1945 р. його партія зазнала поразки.
До влади прийшла Лейбористська партія. Прем'єр-міністром став К. Еттлі. Новий уряд здійснив важливі економічні реформи, зокрема націоналізацію ключових галузей економіки. Було передано державі Англійський банк, вугільну, газову, металургійну промисловість, електроенергетику, залізниці - близько 20% промислових потужностей країни. Лейбористи здійснювали також програму соціальних реформ: скасування законів проти профспілок, розширення безкоштовної системи охорони здоров'я та розширення житлового будівництва. У сфері зовнішньої політики лейбористи повністю поділяли побоювання відносно радянської загрози, що були висловлені Черчіллем у Фултоні. 1949 р. Велика Британія стала членом НАТО, перед цим - 1947 р. - надала незалежність Індії.
Реформи лейбористів не привели до поліпшення економічного становища: в країні непомірно зросли державні витрати і різко збільшився дефіцит бюджету. На позачергових парламентських виборах 1951 р. консерватори здобули перемогу. Прем'єр-міністром знову став У. Черчілль, який був при владі до 1955 р. З наступних консервативних прем'єрів найпомітнішою фігурою вважався Гарольд Макміллан, який очолював кабінет у 1957-1963 рр. Консерватори зберегли систему соціального забезпечення і медичного обслуговування, але денаціоналізували сталеварну промисловість і транспорт. 1952 р. Велика Британія придбала за до американців ядерну зброю. 1952 р. помер король Георг VII, королевою стала його дочка Єлизавета II. Вона на троні й донині.
Консерватори прагнули зберегти вплив Англії у світі. 1956 р. Англія разом з Францією та Ізраїлем зробили спробу силою повернути контроль над Суецьким каналом, що був націоналізований Єгиптом. Після Суецької кризи розпад англійської колоніальної системи різко прискорився.
Консерваторів після 13-річного правління у 1964 р. змінив лейбористський уряд Гарольда Вільсона. 1970 р. до влади прийшов консервативний уряд на чолі з Едвардом Хітом. У 1974-1979 рр. країною правив уряд лейбористів, прем'єр-міністром якого був спочатку Г. Вільсон, а після його відставки в 1976 р. - Джеймс Каллаген. Повернення до влади лейбористів привело до відновлення націоналізації, встановлення контролю за квартплатою, цінами, соціальними виплатами. Велика Британія не підтримала ідеї створення "Спільного ринку" й не брала участі в його заснуванні (1957 р.), але вже на початку 60-х рр. почала домагатися вступу в нього.
1 січня 1973 р. Велика Британія стала членом Європейського Економічного Співтовариства. Однак економічні труднощі у 70-ті рр. поглибились, зростало безробіття, посилилася інфляція, зменшилися темпи економічного розвитку. З кінця 60-х рр. загострилася й проблема Північної Ірландії (Ольстеру), де почались між-общинні зіткнення католиків та протестантів. Католики-ірландці виступають за возз'єднання Ольстеру з Ірландією, а протестанти, котрі стали селитися там ще з часів О. Кромвеля, - за нерозривні зв'язки Північної Ірландії з Англією. До того ж ірландці-католики - це одна третина всіх жителів, найбільш знедолена частина населення Ольстера і в політичному, і в соціальному плані.
В умовах загострення соціально-економічних проблем Англії серед консерваторів посилився вплив прихильників приватного підприємництва і обмеження державного втручання в економіку, їх представник - Маргарет Тетчер - стала в 1975 р. лідером партії. На парламентських виборах 1979 р. перемогла Консервативна партія.