Дани́ло Рома́нович (1202 — 1264) — король Русі (1253—1264), правитель Галицько-Волинського князівства (1238—1264). Князь галицький (1205—1206, 1211—1212, 1230—1232, 1233—1234, 1238—1264), володимирський (1205—1208, 1215—1238). Останній самостійний великий князь київський (1239—1240). Представник роду Романовичів, гілки Волинських Мономаховічів із династії Рюриковичів. Син володимирського князя Романа Мстиславича. Брав участь у битві на Калці проти монголів, був поранений (1223). Після смерті батька відновив і розбудував Галицько-Волинську державу, створену Романом. У союзі з половцями розбив галицьку боярську опозицію під проводом Ростислава Михайловича та угорсько-польських інтервентів у битві під Ярославом (1245). Зазнав нападу монголів (1241), визнав себе їхнім васалом (1245). Уклав союзи із Римом, Тевтонським орденом, польськими і угорськими правителями. Безуспішно намагався утворити європейську антимонгольську коаліцію. Сподіваючись на до західних союзників прийняв від папи Іннокентія IV королівську корону та католицьких кліриків (1253). Як союзник угорців брав участь у війні за австрійську спадщину (1252—1253). Сприяв розвитку міст: збудував Холм, Львів, Крем'янець, Данилів, Стіжок, відновив Дорогочин. Час його правління — доба найбільшого економічно-культурного піднесення та політичного посилення Галицько-Волинської держави. Помер у Холмі. Національний герой України[1].
Международные отношения в XVI-XVIII веков сводятся к таким характеристикам:
• Европа является лидером всего мирового сообщества, и в экономике, и в науке, и в политике, и тем более, войне (потому что в Европе уже промышленный переворот (речь о Западной Европе), как и в Северной Америке, так этот регион стал преобладать в развитии).
• Ощущение превосходства Европой определило тягу к экспансии своей формы управления и институтов на остальное мировое сообщество; отсюда появился мировой рынок, колонии, полуколонии.
• Международные отношения этого периода перестали существовать только в регионах, они приобрели глобальный, общемировой характер.
• Гегемонами международных отношений были крупные западноевропейские государства, имеющие множество колоний и решающие судьбу остального мира.
• Акторами международныз отношений стали новообразовавшиеся национальные государства, а не отдельные сеньориальные владения.
• Цели и методы в дипломатии стали буржуазными – в основе всего лежит «национальный интерес» (эта концепция сформулирована в период реализма и подразумевает разрыв со средневековыми взглядами на международные отношения.
• Государство теперь развивалось и экономически, и в рамках военной мощи, поскольку эти отрасли стали быть связаны. Соответственно, государства, как субъекты международных отношений, стали использовать экономические рычаги для достижения своих стратегических целей и интересов.