Відповідь:
Государство Ак-Орда
На территории Восточного Дешт-и-Кыпчака из Золотой Орды (улус Джучи) выделилась Ак Орда. В XIV веке вся территории Казахстана, кроме Семиречья, входила в Ак Орду. Ставка г. Сыгнак. Первым ханом был Сасы-бука из рода Орда Еджена. Ему подчинялись удельные владетели, осуществляемые в пределах своих уделов. Расцвет государства наблюдается при Урус-хане, правившем в 60-е - 70-е годы XIV века. Ак Орда в союзе с Могулистаном воевала с государством Эмира Тимура. В 1423-1428 гг правил последний хан Ак Орды - Барак.
Могулистан
В XIV веке в Юго-Восточном Казахстане в результате распада государства Чагатаидов образовалось государство Могулистан. Его населяли, преимущественно, усуни, канглы, дулаты. Ставка - город Алмалык. Глава феодальной знати Эмир Пуладчи - основатель Могулистана, назначил в 1347 году ханом Тоглук-Тимура. Политическим главой был хан, ему в управлении улусбек родом из дулат. Первое упоминание о Могулистане встречается у Мухаммеда Хайдара Дулати в книге «Тарихи Рашиди». Хызр-ходжа признал себя и Могулистан зависимым от Тимура, при Мухаммед-хане Могулистан стал независимым от Тимура. Мухаммед-хан упорно насаждал в Могулистане ислам. Вайс-хан отличился в борьбе с ойратами. Могулистан распался в борьбе с Тимуром. В XVI веке Могулистан вошёл в Казахское ханство.Это всё.
У 1894 році Японія напала на Китай, почавши першу японсько-китайську війну. Приводом було введення китайських військ у Корею як до для придушення селянського бунту. Країна вранішнього сонця розцінила це як порушення колишніх японсько-китайських угод. Незабаром її війська висадилися в китайському місті Люйшунь (колишній Порт-Артур) і захопили його, винищивши більшу частину мешканців. Здобувши перемогу у війні, Японія змусила Піднебесну підписати у 1895 році Сімоносекський договір. У числі земель, що відходили переможцям, був і півострів Ляодун, де розташоване місто Люйшунь, а також стратегічно важлива затока Люйшуня.
Росія, Франція і Німеччина, стурбовані посиленням Японії в цьому регіоні, в ультимативній формі зажадали виводу японських військ із захопленого терену. Японія не могла вистояти проти цих країн без підтримки Великої Британії, але Туманний Альбіон запропонував імператору Мейдзі не загострювати конфлікт і тому довелося повернути затоку Китаю. За домовленостями частина півострова відійшла Росії, де вона звела свою військову базу. Китай просив у 1898 році оформити це як здачу в оренду, щоб не втрачати обличчя, на що Росія погодилася, не бажаючи виглядати агресором. Так з'явився договір про 25-річну оренду міста Люйшунь (див. Російсько-китайська конвенція 1898). Росія переназвала це місто на Порт-Артур.
Заручившись підтримкою Великої Британії (30 січня 1902 був підписаний англо-японський альянс) наприкінці 1903 року Японія завершила програму вишколу. Японські правлячі кола переконалися, Росія не здасть своїх позицій у Східній Азії доброхіть. Тому єдиним шляхом визволення Кореї й Маньчжурії вони вважали війну з Росією. У цих умовах японські дипломати вирішили почати перемовини з Росією, сподіваючись на її непоступливість або затягування обговорення, що можна буде використати як casus belli. Перемовини точилися з серпня 1903 року. Росія вперто відмовляла Японії, клюнувши на японський дипломатичний трюк.
Відповідь:
Соціально-політична сфера
Володіння Османської імперії розташовувалися в трьох частинах світу – Азії, Європі та Африці. 3/4 населення імперії сповідувало іслам, і лише на Балканському півострові 4/5 населення становили християни та іудеї. Немусульмани сплачували особливий грошовий податок – джізію.
У XVI ст. володіння імперії були найбільшими. Суттєво зросла кількість населення. Загальна територія Османської імперії перевищувала територію всієї Європи, а Чорне море фактично перетворилося на її «внутрішнє озеро».
Уся вища світська і релігійна влада в Османській імперії належала султану, якого називали «халіфом», «оплотом ісламу», «тінню Бога на землі».
Головним джерелом військової могутності Османської імперії була військово-ленна, або тімарна система. Воїн за свою службу отримував військовий лен – умовне спадкове землеволодіння. Тімаріот отримував його від султана з правом одержання від селян, які його заселяли, певної суми, що була частиною податку, сплачуваного цим населенням до скарбниці. Право успадкування лену обумовлювалося обов’язком спадкоємця служити у війську. Одній людині володіти кількома ленами заборонялося.
Криза Османської імперії XVII–XVIII ст. була пов’язана з розпадом військово-ленної системи.
Економічна сфера
Основу економіки складало сільське господарство. Селяни становили майже 80 % населення країни. Господарем усієї землі був султан. Селяни, отримавши наділ, мали право його обробляти і передавати у спадок дітям. Близько 1/10 частини врожаю (продуктами або грошима) вони віддавали як податок до скарбниці султана або як оброк його кінним воїнам.
Стабільний розвиток сільського господарства Османської імперії значною мірою був обумовлений існуючою військово-ленною, або тімарною, системою землеволодіння.
У XVI ст., крім традиційних сільськогосподарських культур, в Османських володіннях набули поширення американські кукурудза і тютюн, африканська кава.
У містах переважали типові середньовічні ремісничі цехи, які володіли виключним правом на виробництво певних видів товарів. Ремісники працювали переважно за замовленнями держави (виготовляли мушкети, гармати, порох тощо) або знаті (килими, коштовний посуд, шовкові тканини тощо). Для відкриття майстерні або крамниці був потрібен спеціальний дозвіл. Міська влада встановлювала ціни на продукти харчування і ремісничі вироби, які не змінювалися роками.
Влада підтримувала розвиток торгівлі, надавала купцям усілякі пільги. Серед торговців і ремісників було багато немусульман – греків, вірмен, євреїв, слов’ян та ін.
Великі прибутки надходили до скарбниці за рахунок мита, яке сплачували європейські купці за перевезення через турецькі володіння до Європи прянощів та інших товарів зі Сходу.
Пояснення: