Турецька культура в XVI-XVII ст. розвивалася під впливом ісламу. Релігійні норми забороняли світську освіту (всі школи в Османській імперії існували тільки при мечетях). Коран не дозволяв митцям зображувати людей і тварин, бо намальований образ начебто міг відібрати душу. Але, попри ці та інші заборони, в Османській імперії з'явились і цікаві наукові праці та літературні твори, і чудові пам'ятки архітектури та образотворчого мистецтва.
У тогочасній турецькій культурі можна вирізнити два періоди: від другої половини XV ст. до кінця XVI ст. — піднесення, а починаючи із XVII ст., — занепад.
Піднесення турецької культури знайшло відображення насамперед у розвиткові літератури та образотворчого мистецтва. Другу половину XVI і XVII ст. вважали «золотим віком» турецької поезії. Чудовим поетом тієї доби був МоялаМахмуд, відомий під псевдонімом Абдуль Баки. Поширеним лейтмотивом тогочасної поезії стало уславлення радощів життя. Поет ІльясРевані у своїх творах вихваляв переваги легкого та безтурботного життя, побут і звичаї мешканців Стамбула, радощі кохання. У часи занепаду Османської імперії набув поширення сатиричний жанр. Представники цього напряму висміювали життя панівних верств імперії, що бездумно сприяли її занепаду. У творах поетів, які писали для султана та його наближених, більше уваги приділялося вишуканості форми, ніж змістові віршів.
У турецькій прозі часів розквіту імперії набули поширення невеликі оповіді, анекдоти, усмішки, складені письменником Лямі. У своїх збірках він вперше помістив розповіді про ходжу Насреддина. Цей сільський імам з його гострими жартами, поєднаними з добрим народним гумором, став у майбутньому відомим в усьому світі.
Наукових досягнень було набагато менше. Це пояснювалося, передусім, низьким рівнем розвитку освіти та домінуванням ісламу в усіх сферах науки і культури. В XVI ст. найбільш відомими вченими були ЄвліяЧелебі та Хаджі Халіф. Учений і мандрівник ЄвліяЧелебі написав «Книгу мандрів», в якій виклав власні враження від багатьох країн Європи, Азії та Африки. Хаджі Халіф створив працю «Дзеркало світу», в якій, спираючись на арабські та європейські джерела, описав будову Всесвіту.
Значного розквіту досягла в XVI ст. турецька архітектура. Султан Сулейман І приділяв особливу увагу зведенню у столиці своєї імперії нових мечетей, лікарень, фортець, мостів, караван-сараїв та інших будівель. Він намагався, як казали сучасники, перетворити візантійський Константинополь у Стамбул — справжнє серце Османської імперії. Розвиток турецької архітектури в той час був пов'язаний з діяльністю КоджаСимана — грецького архітектора, який перебував на службі в турецького султана. За своє напрочуд довге життя (1490-1588) він збудував 360 споруд. Найвідомішими серед них стали мечеті Шахзаде і Сулейманів у Стамбулі, мечеть Селіма в Едірне та ін.
Особлива увага приділялася зовнішньому вигляду будівель. Палаци, мечеті, лазні та інші громадські будівлі прикрашалися складним орнаментом, вирізьбленим по дереву та каменю. Заборона зображувати тварин і людей змушувала митців створювати складні орнаменти з геометричних фігур і рослин.
1) Дворянство: Изначальной обязанностью дворян была военная и государственная служба, но после указа "О вольности дворянской" они были от этой обязанности освобождены и других уже не имели. Дворяне освобождались от податей и налогов, телесных наказаний, имели право на владение землёй с крепостными крестьянами.
2) Духовенство имело право владеть землей и крестьянами как "корпорация" (не один священник владел деревней с крестьянами, а церковь как таковая), имело свое самоуправление, было освобождено от налогов. Обязанностью духовенства было осуществление богослужений и таинств, учет гражданского состояния населения (рождения, брака, смерти) в церковных книгах.
3) Купечество - это было городское население, имеющее право на среднюю и крупную торговлю и предпринимательство, состоящее в так называемых купеческих гильдиях. Купцы были обязаны платить налоги, но в остальном являлись свободным сословием и определенных обязанностей не имели; торговля и предпринимательство были для них частным делом, бизнесом, а не исполнением обязанностей.
4) Мещанство Занимались городскими промыслами и мелкой торговлей, имели свое самоуправление, платили налоги и несли рекрутскую повинность, могли наказываться телесно. Мещанство являлось свободным сословием и, помимо уплаты налогов, определенных обязанностей не имело; мещанин мог заниматься торговлей вразнос, мог быть работником по найму в конторе или сфере услуг, частным ремесленником, и т.д.
5) Государственные крестьяне; государство предоставляло им значительные земельные наделы, за которые они не только платили подати и сборы, но и должны были нести феодальные повинности в виде денежного оброка, а также рекрутскую повинность. Положение государственных крестьян было лучше помещичьих. Они принадлежали казне и официально считались “свободными сельскими обывателями”;
6) Казачество — привилегированное сельское военное сословие. Казак должен был иметь строевую лошадь, обмундирование и холодное оружие, а в свободное от службы время мог владеть земельным участком и обрабатывать его сам. Таким образом, казаки сочетали в себе черты воинов и крестьян.
7) Помещичьи крепостные крестьяне - были бесправным сословием, над которым их помещик обладал практически полной властью. Они были обязаны обрабатывать как те участки земли, которые помещик выделил им для их нужд, так и земли самого помещика (барщина), или платить ему продуктами или деньгами (оброк). Выбраться из крепостных крестьян было крайне сложно, но один получить свободу у них был, так как крепостные крестьяне тоже несли рекрутскую повинность. Крестьянин, ставший солдатом, освобождался, как и его семья; сам он был обязан служить очень долго или пожизненно, но его жена (именуемая солдаткой) освобождалась от повинностей и получала денежное содержание, а его дети могли переехать в город.
врцн ты даёшь а говоришь что 50