В низу
Объяснение:
Військові зіткнення впродовж трьох століть не припинялися, але носили більш локальний характер. Послідовники Птолемея І і Селевка Нікатора продовжували змагатися у Сирії, Фінікії і Малій Азії (так звані, Сирійські війни). Птолемеї, які володіли найпотужнішим флотом, змагались за панування у Македонії, Егейському морі і Греції. Спроби Македонії розширити свої володіння у Греції натрапляли на стійкий опір грецьких полісів. Від царства Селевкідів 283 до н. е. відпав Пергам, а в 260 до н. е. незалежною стала Каппадокія. Близько середини 3 століття відпали північно-східні сатрапії та утворилися незалежні Парфянське царство та Греко-Бактрійське царство.
Найхарактернішою рисою економічного розвитку елліністичного суспільства було зростання торгівлі. Виникли нові великі торгові та ремісничі центри — Александрія у Єгипті, Антіохія на Оронті, Селевкія на Тигрі, ремісниче виробництво яких значною мірою було орієнтовано на зовнішній ринок. У приморських районах Малої Азії та Сирії створювалися нові поліси, які були і стратегічними пунктами, і адміністративними та економічними центрами. Встановилися регулярні морські зв'язки між Єгиптом, Сирією, Малою Азією, Грецією та Македонією. Були налагоджені торгові шляхи до Червоного моря, Перської затоки і далі до Індії. Встановилися торгові зв'язки Єгипту із Причорномор'ям, Карфагеном і Римом. Розширилися грошовий обіг та грошові операції, чому сприяло перекарбування у монету дорогоцінних металів, що зберігалися в скарбницях перських царів та храмів.
Политик
Объяснение:
Дании́л Рома́нович (др. русск.[3] Данило Романовичь, укр. Данило Романович, лат. Daniel Ruthenorum Rex[4]) (1201, по др. данным 1204[5] — 1264) — князь галицкий в 1205—1206, 1211—1212, 1229—1231, 1233—1235 и 1238[6]—1264 годах, князь волынский в 1215—1229, 1231—1233 и 1235—1238 годах, великий князь киевский (1240), король Руси с 1253 года, политический деятель, дипломат и полководец, сын Романа Мстиславича (из старшей ветви Мономаховичей) и Ефросиньи-Анны.
После гибели отца в 1205 году стал галицким князем, но вскоре лишился престола. С 1215 года княжил на Волыни и к 1231 году завершил объединение волынских земель. В 1223 году участвовал в сражении на реке Калке против монголо-татар.
В 1230 году и окончательно в 1238 году Даниил Романович овладел Галичем, передав Волынь брату Васильку Романовичу, а затем занял Киев (1240 год). Ведя упорную борьбу против засилья крупных бояр-землевладельцев, Даниил опирался на мелких служилых людей и городское население. Он содействовал развитию городов, привлекая туда ремесленников и купцов. При нём были построены Данилов, Холм, Львов, Угровеск, обновлён Дорогичин. В правление Даниила Галицко-Волынское княжество подверглось монгольскому нашествию (1240—1241).
В 1245 году в Ярославском сражении на реке Сан войска Даниила разгромили полки венгерских и польских феодалов, галицких бояр, что завершило его 40-летнюю борьбу за отцовское наследство. Даниил Галицкий вмешался в войну за австрийский герцогский престол и в начале 1250-х годов добился признания прав на него для своего сына Романа. Рассчитывая на западных союзников в противостоянии с Ордой, согласился принять от Папы Римского в 1253 году королевский титул. Время княжения Даниила Романовича было периодом наибольшего экономического и культурного подъёма и политического усиления Галицко-Волынской Руси.