1) Империя, которая по замыслу своего создателя должна была на протяжении десяти тысяч поколений, нуждалась в крепкой армии и надежной защите границ. Одной из мер по укреплению обороно нового государства стало строительство Великой Китайской стены, и поныне главной достопримечательности Китая. Кое-какие укрепления вдоль северных границ Поднебесной остались от Вэй, Янь, Чжао и других царств. На их основе была сооружена сплошная полоса защитных стен огромной протяженности. По устройству Великая Китайская стена представляла собой земляной вал, покрытый сверху камнем. Высота фортификации доходила до 16 метров, толщина вверху и внизу — до пяти и восьми метров соответственно. На постройке колоссальной системы оборонительных сооружений задействовали огромное количество народа. С этой армией строителей могло сравниться разве что число строителей гробницы Цинь Шихуанди, ставшей особенно известной в наше время после находки знаменитой Терракотовой армии, состоящей из почти 9000 глиняных воинов в натуральную величину. Основой обороны выступали мощные двухуровневые башни. Типичный гарнизон состоял из 145 воинов, вооруженных мечами, щитами, арбалетами и луками трех типов. Боекомплект каждого лучника состоял из полутора сотен стрел с наконечниками из бронзы. Защитники пограничных рубежей селились рядом со стеной вместе с семьями и в свободное от несения службы время занимались земледелием. Для связи использовались сигнальные костры и ракеты, в каждом подразделении имелись конные посыльные для передачи важных сообщений. Цинь Шихуанди создал мощную армию, но снабжение военных подразделений, разбросанных по огромной территории империи, нередко представляло проблему. При Ин Чжэне прорыли большие каналы, однако военные перевозки водным путем так и не нашли широкого применения. Основным тягловым составом остались медленно передвигавшиеся волы. Не было в должной мере оценено величайшее изобретение того времени — порох. Его активно применяли при проведении праздничных фейерверков, но в армии использование пороха свелось только к сигнальным ракетам. Еще один серьезный недостаток — отсутствие военной разведки. В циньской армии больше полагались на шпионаж и усиленное охранение подразделений как на марше, так и на привалах. При Цинь Шихуанди в Китае существовала воинская повинность, хотя для некоторых категорий граждан служба фактически была бе Обычно же мужчины служили два года, из которых один год приходился на обучение воинскому делу, а один — на несение гарнизонной службы. Демобилизованные по месяцу в год служили в местном ополчении.
2)Найбільш давнім періодом китайської цивілізації вважається епоха існування ранньої рабовласницької держави Шань, яка склалася на межі XV-XIV ст. до н. е. у долині ріки Хуанхе. У XII ст. до н. е. китайські племена з долини ріки Вей завоювали цю державу і дали їй особливу назву – Інь, а своєму царству – Чжоу. Воно існувало до VIII ст. до н. е. і роз’єдналося на п’ять незалежних князівств. Цей період розпаду першої централізованої держави Китаю тривав до III ст. до н. е.За цей період китайці удосконалили примітивне ідеографічне письмо і перетворили його в ієрогліфічну каліграфію, а також склали місячний календар. Але особливого розвитку китайська культура досягла з часу перетворення Китаю в кінці III ст. до н. е. у єдину могутню імперію – с початку періоду династії Цинь, а потім династії Хань (остання існувала до 220 р. н. е
гору Вашингтон, остров Кеймада-Гранди, Дороуа смерти, что в Боливии, и пустыню Данакиль.
Объяснение:
Сомали
В мире много очень-очень опасных городов с высочайшим уровнем преступности. Например, мексиканский миллионник Сьюдад-Хуарес, который в последние годы называют едва ли не самым криминогенным городом на Земле. Шокировавшие планету массовые зверские убийства женщин в 1993 году произошли именно здесь — жертвами стали 370 девушек.
Кеймада-Гранди или Змеиный остров
Кеймада-Гранди — обиталище одной из самых опасных змей в мире — островного ботропса. Укус этой твари вызывает быстрое омертвение тканей. Причем не просто омертвение, а, своего рода, гниение от места укуса и до самых костей. Гниет при этом все тело человека или животного — полностью.
Дорога судьбы или Дорога смерти — является одной из самых опасных дорог в мире. Находится она в Боливии и пролегает над пропастью, глубина которой в среднем около 600 м. Длина дороги — почти 70 км, ширина большей ее части — 3,2 м, самое высокое место — 3,6 км.
Наиболее часто этой дорогой вынуждены пользоваться грузовики и автобусы, которые могут разминуться здесь с большим трудом и то лишь в некоторых местах. А кое-где дорога сужается настолько, что по ней может проехать только один автобус, да и то, говорят, нависая одним колесом над пропастью. Увы, это единственный маршрут, соединяющий город Коройко (тропический район Амазонки) и столицу Боливии — Ла-Пас. Другого пути просто нет.
Гора Вашингтон
Высота горы Вашингтон, что на северо-востоке США — всего 1917 м, и хотя она является самой высокой в этом регионе США, уникальность ее не в этом. Горе Вашингтон долгое время принадлежал мировой рекорд по скорости ветра, когда-либо зафиксированной на земной поверхности (скорость ветра, например, в торнадо невозможно точно измерить с земли, поэтому она измеряется с спутников, поэтому максимальная скорость ветра, измеренного именно на земле, принадлежала горе Вашингтон). Особенно ветреным выдался апрель 1934 года — скорость воздушных масс достигла тогда 372 км/ч (103,3 м/с).
Пустыня Данакиль
Это место еще называют «Адом на Земле». Это место экстремальной жары (50 °C) и ядовитых газов, вырывающихся на поверхность из недр Земли. А еще здесь шагу ступить негде из-за вулканов.
Тікати з зараженої місцевості й у безпеці чекати кінця епідемії. Саме звідси походить знаменита середньовічна приказка «далі, довше, швидше», вигадана за переказом, відомим перським філософом і лікарем Абу Бакром Ар-Разі. Бігти треба було якнайдалі, якнайшвидше і залишатися далеко від зараженої місцевості достатньо довго, щоб остаточно переконатися, що небезпека минула. Лікарі радили перебиратися у «скромний будиночок [у селі], не схильний до вогкості, подалі від кладовищ, худобомогильників і брудної води, а також від городів, де росте цибуля порей, капуста чи інші рослини, на яких мають звичай осідати чумні міазми»[53].
Очищення повітря у зараженій місцевості чи будинку. З цією метою через місто гнали стада, щоб дихання тварин очистило атмосферу (один з спеціалістів того часу приписував подібну здібність коням і тому радив своїм пацієнтам на час епідемії перебиратися жити до конюшні). Ставити блюдечко з молоком у кімнату померлого, щоб таким чином поглинати заразу. З такою ж метою у домах розводили павуків, здатних, відповідно до переконань того часу, адсорбувати розлиту у повітрі отруту; палили багаття на вулицях і обкурювали димом ароматних трав чи спецій. Для того, щоб розігнати заражене повітря, дзвонили у дзвони і стріляли з гармат. У кімнатах з цією з метою випускали літати невеликих пташок, які змахами крил провітрювали приміщення[54]. Вважали, що півнячий крик — перший засіб проти пошесті. Це кукурікання нібито змушує злякатися хворобу.
Індивідуальний захист, який розуміли як створення певного буферу між людиною і зараженим середовищем. З огляду на те, що дієвість подібної буферної зони можна було визначити лише за до власного нюху, її вважали доброю, якщо вдавалось зовсім ліквідувати чи принаймні ослабити «чумний запах». З цієї причини радили носити з собою і часто нюхати букети квітів, пляшечки з духами, запашні трави і ладан. У багатьох місцях при «пошесних хворобах» користувалися редькою, цибулею і часником, яких нібито боїться нечиста сила, що спричинює ці хвороби. Ці овочі носили на натільному хресті, у вузликах. У деяких регіонах з цією ж метою носили продірявлену мідну монету. Думали, що зміїна шкіра або засушена голова жаби вбереже від чумної гарячки. Носили на шиї ладанки із зашитими в них замовними травами. Радили також наглухо закривати вікна і двері, закривати вікна просоченою воском тканиною, щоб не допустити проникнення у будинок зараженого повітря[55]. Втім, іноді пропонували забивати чумний сморід смородом ще більшим — рецепти подібного ґатунку були часом підказані відчаєм і безпорадністю. Так, кримські татари розкидали по вулицях трупи собак, європейські ж лікарі радили тримати у будинках козлів[56]. Давали навіть рекомендації подовгу затримуватись у відхожому місці і вдихати тамтешні запахи, оскільки були , що чистильники відхожих місць менше страждають від чуми. Подібні пропозиції, втім, викликали протест вже у тодішніх спеціалістів, які вказували, що подібне «є огидним у звичайній ситуації, і складно очікувати, щоб воно до під час епідемії»[57].
Лікарі радили утримуватися від вживання в їжу домашніх і диких водоплавних птахів, харчуватися супами і бульйонами, не спати після сходу сонця і, зрештою, утримуватись від інтимного спілкування з жінками[58], а також (пам'ятаючи про те, що «подібне притягає подібне») утримуватись від думок про смерть, і від страху перед епідемією будь-що зберігати бадьорий настрій[59].