Объяснение:
Что же будет дальше с нами, обычными крестьянами!
Барыня снова повысила оброк, при том количество земли не увеличила. Это ещё хорошо, что мы землю обрабатываем и с нас берут серебряные, вот знаю я одного мужика из соседней вотчины, их барыня помимо оброка в десять рублей, ещё должны её обеспечивать хлебом, овсом, коноплёй, сеном и горохом год был неурожайным, и чтобы заплатить оброк все трудо крестьяне зимой уехали в город на заработки, в поместье остались только дети малые да старики. А кто-то вообще на месячине живет, по 6 дней в неделю у барина на пашне пашет! А месячина-то всего хлеб! И с голоду умирают!
Вот, в соседнем поместье на сельском собрании капиталистый крестьянин собрал всех и пообещал двойную месячину выдать, если они ему земельный передел сделают; люди трудились, работали, он им дал, что обещал, а сам взял да и оброк повысил. А капиталистые крестьяне! Вон, некоторый заводы даже имеют, а помещику все равно платят значительную часть от своих доходов. Поговаривают в селе у нас, что крепостное право могут отменить. А говорят экстенсивный путь развития какой-то. Вот всегда думаю, чем бы я занялась, если бы такое случилось! Но, я обычная крепостная крестьянка, мне не нельзя думать иначе, только как барыня велит!
ответ:Вавилоници оказались заботливыми хозяевами, сумели превратить свою страну в цветущий сад. - Они, в частности, использовали в земледелии шадуф, с которого подавали воду на те земельные участки, к которым не достигали паводковые воды. Освоение высоких полей прежде всего развитию садоводства (недаром именно в Вавилоне возникла легенда о "райский сад"). Государство позаботилось об эффективном функционировании экономического нерва страны - ирригационной системы. За регулярный и достаточный полив земельных участков, арендуемых частными лицами у государства, за своевременный и качественный ремонт каналов и дамб отвечали специальные чиновники, а также каждый вавилонець. Рациональное ведение ирригационного земледелия позволило успешно развивать животноводство, которое занимало в хозяйственной жизни страны также очень важное место. Состоятельные хозяева держали большие стада скота, они сдавали в аренду без тяговым крестьянам.
Развивалось в стране ремесленное производство, в частности, строительное дело, теслярство, гончарство, ткачество, кузнечное, судостроение, производство кирпича, духов и т. Однако не наибольших успехов достигло местное население в торговой деятельности, чему отсутствие на юге Месопотамии важнейших видов промышленного сырья и выгодное расположение Вавилона на древних караванных путях. Развивался преимущественно внешний рынок. Вавилоняне выменивали на зерно, растительное масло, финики и шерсть, железные руды в еламцив и ассирийцев, рабов у племен горной страны Гутиум т. Характерно, что вся торговля осуществлялась под контролем государства. Внешней торговлей, например, занимались там казни - бывшие свободные купцы, превращены государством на своих торговых агентов. Тамкары и их шамаллум - не только торговали в зарубежье, но и выкупали из плена вавилонцев, занимались шпионской деятельностью в пользу своего царя. Государство контролировало рыночные цены.
Экономика страны оставалась глубоко натуральной. Хотя торговым эквивалентом служило серебро, которое принималось на вес, не меньшую роль в торговых операциях играло зерно. Оплата наемного труда осуществлялась преимущественно натурой. В условиях неразвитого денежного обращения мелкие хозяйства, доходы которых от реализации излишков сельскохозяйственной продукции имели сезонный характер, очень зависели от кредита. Это обусловило интенсивное развитие ростовщичества. Кредиторами были в основном храмы, а также отдельные частные лица. Лишенные возможности вращать должников в рабство (государство ограничивала масштабы долгового рабства в стране), ростовщики предоставляли ссуду под залог имущества, в том числе будущего урожая, и таким образом пускали многих своих клиентов с сумкой по миру. Торговля и ростовщичество сделали вавилонское общество в значительной степени торгашеским.
Объяснение: Отметь лучшим
ответ:Загальна характеристика давніх, дохристиянських вірувань
Вірування усіх давніх народів були тісно пов'язані з їх повсякденним життям, навколишнім світом, природою. Древні люди намагались пояснити зміни, явища і сили в природі і суспільстві (невидимий світ) використовуючи наявні у них на той час поняття про стосунки між людьми (видимий світ). Таким чином сили природи уподібнювались людям, набували певних людських рис і в такому вигляді потрапляли у казки. Таким чином з'явилися поняття богів, янголів, демонів, чортів, водяників, мавок, русалок тощо.
Люди відкрили невидимий світ, пов'язаний зі світом видимим. Поява цих вірувань мала велике значення для людства, зокрема вона підготувала людей до сприйняття поняття Всевишнього, єдиного Бога, Сущого, Сили, яка управляє всесвітом (світом видимим і невидимим). Поява цього поняття означало появу нової віри — єдинобожжя, монотеїзму, яка прийшла на зміну багатобожжю і поширилась по всьому світу у складі основних світових віросповідань - іудаїзму, християнства, ісламу, буддизму, а також посіла важливе місце у індуїзмі, японських і китайських віруваннях (культ Неба).
На європейських і слов'янських землях поняття єдиного Бога поширилося в першу чергу завдяки християнству. Тому досить часто політеїстичні вірування у європейській і слов'янській літературі називають дохристиянськими, поганськими або язичницькими. Народні дохристиянські вірування чи язичництво — це величезний загальнолюдський комплекс світоглядів, вірувань, обрядів, що йдуть із глибин тисячоліть.
Походження слова "язичник" точно нез'ясоване. Найбільш ймовірно, що це слово пов'язане зі словом "язик" (мова), звідси його значення — плем'я, народ, люди, що говорять однією мовою. Саме як "народ" трактують це слово словники руської мови 17 ст.
За етимологічним словником української мови слово "язичництво" — це "віра племені людей, пов'язаних спільним звичаєм і походженням". Слово "язик" відповідає біблійному "гой" (євр.) або "gens" (лат.). Тут доцільно згадати, що в стародавньому Римі всі боги підкорених народів (gens) включалися до складу богів Риму і їх статуї ставилися в Римському Храмі Всіх Богів (Пантеоні). Саме проти цього "язичництва" боролися як іудаїзм так і християнство, розділяючи людей на язичників, які поклоняються своїм язичницьким (місцевим, народним) богам і людей, які шанують лише Всевишнього.
Саме віра у Всевишнього об'єднала людей з різних народів в єдину общину (церкву) і дала змогу вирішити велику кількість тих протиріч у питаннях вірувань, які існували у язичників. Тому саме ця віра була зроблена державною імператором Костянтином Великим в усій Римській імперії, після чого слово "язичник" стало синонімом слова "не римлянин", "варвар", "чужинець".
Тепер стає зрозуміло, чому Михайло Драгоманов вважав, що "язичницький" означає національний, крайовий, народний (тобто рідний для народу), а Митрополит Іларіон висловлював думку, що це слово означало саме "чужу віру", тобто те, що у греків та римлян означало "варвар".
Объяснение: