Сегодня я учавствовал в морском сражении при саламинах. Я сам грек, и защищаю Грецию от ненавистных персов.Битва произошла неподалеку от Саламин, в Сароническом заливе Эгейского моря, рядом с Афинами.У нас было около 380 кораблей, Афины были разграблены персами...28 сентября между военачальниками эллинов начались разногласия, но один сметливый полководец, Фемистокл, отослал Ксерксу гонца, который сообщил персу о том, что греки собираются капитулировать и если он хочет разгромить эллинов, то ему необходимо начинать сражение прямо сейчас. Мы подплыли к узкому пространству в море, к маленькой бухточке, где численный перевес персов нивелировался. Входя в проливы между материком и Саламинами, персы сами лишали себя преимущества. Завязалось сражение... Небо было покрыто тучами стрел, копья летали везде, повсюду торжествовала смерть. Мой близкий друг погиб в сражении, начался шторм. Он поразбивал о скалы многие наши суда и противника. после долгих боев, персы отошли, и это повлияло на будущий исход войны... Это была поистине великолепная победа греков!
театр в древней греции
Драматические пьесы — трагедии и комедии — исполнялись актёрами и хором. Число актёров не превышало трёх, так что одному и тому же актёру приходилось играть иногда несколько ролей. Женские роли исполнялись мужчинами. Драматические представления были состязаниями, составлявшими обычную принадлежность греческих празднеств. Государство предоставляло в распоряжение авторов пьес актёров и хореографов, стараясь поставить состязующихся авторов в одинаковые условия успеха. По важности ролей, принимаемых на себя актёрами, и по степени совершенства в игре актёры делились на протагонистов, девтерагонистов и тритагонистов. Наблюдение за представлениями лежало в Афинах на высших должностных лицах — архонтах. Распределение актёров между авторами производилось архонтом с жребия. Архонт выбирал поэтов для состязания, одобрял или не одобрял пьесы. Из государственной казны шло вознаграждение актёров; выбор судей по жребию был также под наблюдением архонта; доставление и содержание хоров составляло государственную повинность (хорегия); записи о составе драматических состязаний и о победителях (дидаскалии) имели официальный характер; на счет государства чествовались победители. Представления давались под открытым небом, при дневном свете, в течение 3 или 4 дней. В состязании участвовали три поэта; каждый из трагиков выступал с трилогией или тетралогией, то есть группой пьес, состоявшей из трёх трагедий и одной сатирской драмы; в IV веке до н. э. давались по две и по три трагедии, с сатирской драмой впереди. Участвовавший в состязании поэт был вместе и режиссёром, учителем (греч. διδάσκαλος), а в первое время и актёром: ещё Софокл играл в некоторых из своих пьес. На великих Дионисиях, главном из трёх театральных празднеств, были состязания трагиков и комиков; в состав представлений входили 15 пьес: 9 трагедий (по три от каждого автора), три сатирские драмы и три комедии (по одной пьесе от автора).
Первоначально драматические представления были открыты для всякого желающего бесплатно; допускались в театр мужчины и женщины, граждане и метойки; впоследствии, неизвестно когда, установлена была входная плата за место в театре в 2 обола (ок. 7 коп.), вносимая откупщику театра. Со времени Перикла народу из государственной казны выдавались деньги, в этой сумме на посещение театра, а в IV веке до н. э. была образована по предложению Евбулаособая зрелищная касса, пополнявшаяся из остатков от расходов на государственные нужды: неприкосновенность этой кассы для других целей была установлена законом, сохранявшим свою силу до 339 года до н. э.. Греческие театры, в частности афинский, благодаря обширности и удобствам размещения публики служили и местом собрания народного вече, особенно с III века до н. э. Самые представления, как и пьесы, с конца IV века до н. э. утратили религиозный характер, а вместе с тем и связь с Дионисовскими праздниками; важные события государственной жизни праздновались драматическими представлениями.
Відповідь:
Нація – це велика, стала група людей, об'єднаних спільним походженням та історією, мовою, культурою, самосвідомістю та певними інтересами. Нація – це явище історичне, яке виникає на певному етапі розвитку людства. Швидке формування сучасних націй відбувається у період розвитку капіталістичних відносин. Важливою умовою формування нації є зростання національної самосвідомості: свідомого згуртування та об'єднання дій її різних представників не тільки на грунті усвідомлених ними спільних рис або спільного минулого, але й на грунті розуміння ними головних національних інтересів і вироблених спільних цілей (визвольної національної боротьби, національного відродження, розбудови національної державності тощо), досягнення яких сприяло б розквіту й зміцненню цієї нації.
На формування української нації вплинув ряд чинників. Однобічне профілювання економіки України і перетворення її на сировинний придаток Росії, поява значної маси незайнятих селян активізувала міграційні процеси. Негативним чинником, що уповільнював процеси становлення української нації, була відсутність власної держави, національної еліти, у руках якої перебували б економічні і політичні засоби консолідації українського народу. Україна була поділена між Російською та Австро-Угорською імперіями. (ї статус як внутрішньої колонії імперій суттєво обмежував розвиток соціальної структури українського суспільства та його національної культури. Переважання в колоніальній адміністрації вихідців із Росії (на сході) або з Польщі (на заході), заохочування переселення російського населення в регіони України з бурхливими темпами промислового розвитку, так само, як і збільшення польського населення в західноукраїнських містах, призвели до русифікації або полонізації міст України. Та оскільки з початком модернізації саме міста перетворюються на арену вирішальних політичних подій, ця обставина суттєво гальмувала розвиток української національної свідомості.
Панування в східноукраїнських містах російської колоніальної адміністрації, а в західноукраїнських – польської фактично позбавляло українських селян, які розорювались і переселялись у міста, ефективного соціального й правового захисту, руйнувало їхні надії на можливість утриматися в міському середовищі, витримати соціальну конкуренцію з неукраїнським населенням. Це значною мірою спричинило еміграцію українців-селян за межі України.
Суттєво гальмувала розвиток українців політика етноциду. У 1863 р. було заборонено друкувати українською мовою підручники, читанки і тексти до музичних творів (Валуєвський циркуляр), а в 1876 р. – ввозити в імперію видані за кордоном книжки й брошури українською мовою, а також користуватися нею на сцені (Емський указ). Крім того, русифікація і полонізація міст заважали розвитку української традиційної селянської культури, міської української культури і масовому поширенню її серед українства. Незважаючи на все це, діячі української культури створили чудові зразки в галузі літератури (Т. Шевченко, І. Котляревський, Панас Мирний, І. Франко), драматургії і театру (і. Карпенко-Карий, М. Старицький, М. Заньковецька, М. Садовський та ін.), музики (М. Лисенко), образотворчого мистецтва (С. Васильківський, М. Мурашко та ін.). Українська інтелігенція відіграла важливу роль в утвердженні національної самосвідомості свого народу.
Процес консолідації української нації значно прискорився після ліквідації феодально-кріпосницьких відносин у середині XIX ст. Визначальну роль у цьому процесі відігравала та частина українських земель, що відома в історії під назвою Наддніпрянщини. Загалом територія України XIX ст. охоплювала 850 тис. км2, із них 9/10 перебувало під владою Російської, а решта – під владою АвстроУгорської імперій. Українське населення Східної Галичини, Північної Буковини й Закарпаття бачило в Наддніпрянській Україні свій природний центр, а відтак - прагнуло до возз'єднання з ним, щоб створити єдину соборну (об'єднану) незалежну національну державу.
Пояснення: