Жизнь городских жителей в средние века была наиболее динамична. Занятия горожан были разнообразны, многие люди на протяжении жизни несколько раз меняли род своей деятельности, чего не могло быть в прочих средневековых сословиях. Городские ремесленники и купцы умели сплотиться против феодалов в защиту своих интересов, и поэтому города скоро отстояли известную свободу и самоуправление. Горожане, богатея, постепенно добивались от феодалов все большей и большей независимости. Бережное отношение к времени и своей свободе - отличительная особенность жителей средневекового города. Горожане представляли себе мир очень сложным и постоянно меняющимся.
В 1565 г. огромный турецкий флот более четырех месяцев пытался захватить остров Мальта, через который османы рассчитывали получить проход к западной части Средиземноморья. Остров защищали 600 рыцарей-госпитальеров, 8 тыс. солдат и ополченцев. Великий магистр 74-летний Ж. П. де Л а Валетт хорошо продумал оборону острова. Когда на подмогу прибыл испанский флот, османы отступили. Дальше Мальты турки продвинуться не смогли. Битва при Лепанто в 1571 г. окончательно разрушила надежды османов на полное господство в Средиземном море.
Антикомінте́рнівський пакт — договір, укладений 25 листопада 1936 в Берліні між Третім Рейхом і Японською імперією з метою боротьби проти Комінтерну. Японська назва: «Японсько-німецький договір про спільну оборону».
Объяснение:
Стаття 1 передбачала взаємну інформацію сторін про «активність Комуністичного Інтернаціоналу» і боротьбу з ним.
Стаття 2 за держави, «внутрішньому спокою яких загрожує діяльність Комуністичного Інтернаціоналу», приєднатися до цієї угоди.
Стаття 3 встановлювала строк дії пакту на 5 років. В «протоколі підписання» сторони зобов'язались вживати «суворих заходів проти тих, хто всередині країни чи поза нею прямо чи посередньо діє на користь Комуністичного Інтернаціоналу», а також створити постійну комісію для співробітництва в цій боротьбі.
6 листопада 1937 року до Антикомінтернівського пакту приєдналося Королівство Італія. Підпис пакту дуче відбувся на церемонії в Римі, на яку від Німеччини делегували міністра закордонних справ Ріббентропа. В день підписання Мусоліні заявив Ріббентропу: "Хай події [у Австрії] ідуть своїм ходом", що тоді стало для Гітлера сигналом для старту, на який він чекав.[1] Антикомінтернівський пакт перетворився у воєнний союз Третього Рейху, Королівства Італія і Японської імперії.
За підписати «Антикомінтернівський пакт» отримала і Польща, однак, відхилила його попри обіцянку владнати прикордонні суперечки, остерігаючись перетворитись на маріонеткову державу Німеччини. Приєнатись до Антикомінтернівського пакту відмовився і Китай, стосунки з яким у Рейху зіпсувались в 1937 році з початком Другої Японо-китайської війни. Незважаючи на традиційно тісні економічні контакти з гоміньданівським урядом, Гітлер дійшов висновку, що саме Японія, а не Китай, є надійнішим геостратегічним партнером — Німеччина визнала маріонеткову державу Маньчжоу-Го, відмовилась від претензій на свої колишні колонії в Азії, анексовані Японією, а японцям як нації було присвоєне звання почесних арійців.
1939 року до пакту долучилося Королівство Угорщина, у 1939—1940 роках — Маньчжурська держава та Іспанська Держава.
У серпні 1939 року Німеччина порушить Антикомінтернівський пакт і укладе з Радянським Союзом Пакт про ненапад терміном на 10 років, у секретному протоколі до якого був обумовлений територіальний устрій Східної Європи і поділ її на зони впливу. Вже за місяць після його підписання Німеччина і Радянський Союз розчленували Польщу, що стало початком Другої Світової війни, в якій проти Німеччини виступили Франція і Велика Британія, а СРСР і Японія, незважаючи на піврічний конфлікт на річці Халхін-Гол, зберігали формальний нейтралітет.
Капітуляція Франції в червні 1940 року і важке воєнне положення Великої Британії спонукали Японію, зацікавлену у розширенні своїх колоніальних володінь і блокуванні спроб США втрутитись у війни в Азії, шукати більш тісної співпраці з Берліном, якому був потрібен сильний союзник у неминучій війні з СРСР. Подібне зацікавлення у тіснішій співпраці з Німеччиною проявила також Італія, яка шукала союзника для протистояння з Великою Британією та Францією у Північній Африці.
Антикомінтернівський пакт мав доповнення, яке стало відомим лише після Другої світової війни і передбачало спільні воєнні заходи проти Радянського Союзу, взаємну до в нападі на СРСР, заборону будь-яких заходів, які полегшили б становище СРСР.
27 вересня 1940 року у Берліні міністри закордонних справ Йоахім фон Ріббентроп, Сабуро Курусу і Галеаццо Чіано підписали оборонний воєнний союз трьох держав, який передбачав надання протягом наступних 10 років взаємної підтримки у досягненні геополітичних цілей і встановлення нового світового порядку. Про підготовку Берлінського пакту за два дні до його підписання був офіційно повідомлений СРСР — для проведення відповідних переговорів до Берліну 12 листопада 1940 року здійснив візит міністр закордонних справ Вячеслав Молотов, який однією з умов приєднання СРСР до Антикомінтерновського пакту висунув питання анексії Фінляндії. Остаточні радянські пропозиції були направлені у Берлін 25 листопада 1940 року, однак на них не надійшло жодної відповіді, — за розпорядженням Гітлера уже йшла інтесивна підготовка до війни з СРСР і Німеччина скористалась зацікавленістю Радянського Союзу, щоб укласти з ним 10 січня 1941 року черговий вигідний договір про економічне співробітництво.