Зовнішня політика. Римська імперія в кінці правління Юлія Цезаря
Керівною ідеєю зовнішньої політики Цезаря було створення сильного і цільного держави, з природними, по можливості, межами. Цю ідею Цезар проводив і на півночі, і на півдні, і на сході.
Війни його в Галлії, Німеччині та Британії були викликані усвідомленої ним необхідністю висунути кордон Риму до океану з одного боку, до Рейну, принаймні - з іншого. Його план походу на гетів і даків доводить, що і дунайська кордон лежала в межах його планів. Усередині кордону, що об'єднувала сухим шляхом Грецію з Італією, повинна була панувати греко-римська культура; країни між Дунаєм і Італією та Грецією повинні були бути таким же буфером проти народів півночі та сходу, як галли - проти германців.
Тісно пов'язана з цим і політика Цезаря на Сході. Смерть наздогнала його напередодні походу в Парфію. Його східна політика, включаючи і фактичне приєднання до римського державі Єгипту, спрямована була на округлення римської імперії на Сході. Єдиним серйозним противником Риму були тут парфяни; їх справу з Крассом показало, що вони мають на увазі широку експансивну політику. Відродження перського царства йшло врозріз із завданнями Риму, наступника монархії Олександра, і загрожувало підірвати економічний добробут держави, цілком розташована на фабричному, грошовому Сході. Рішуча перемога над парфянами зробила б Цезаря в очах Сходу прямим наступником Олександра Македонського, законним монархом.
Нарешті, в Африці Ю. Цезар продовжував чисто колоніальну політику. Політичного значення Африка не мала; економічне її значення, як країни, що може проводити величезну кількість натуральних продуктів, залежало в значній мірі від регулярної адміністрації, припинення набігів кочових племен і відтворення кращою гавані півночі Африки, природного центру провінції і центрального пункту для обміну з Італією - Карфагена. Поділ країни на дві провінції задовольняло першим двом запитам, остаточне відновлення Карфагена - третьому.
Потому что Сперанский теоретически оправдывал и закреплял неравенство сословий, привилегии дворянства и отсутствие политических и гражданских прав у «народа рабочего», куда им зачислялись помещичьи крестьяне, рабочие по найму и домашние слуги. В «среднее состояние» включались свободные, но непривилегированные сословия (купцы, мещане, государственные крестьяне), которым предоставлялись «гражданские», личные и по имуществу, но не политические (участие в управлении) права. Проект проводил принцип «разделения властей» — законодательной, исполнительной и судебной, при независимости судебной власти и ответственности исполнительной перед законодательной. Эта система давала доступ к управлению страной дворянству и верхам нарождающейся буржуазии, нисколько не нарушая абсолютной власти царя. Жители империи были очень против, потому и предатель - он пытался ввести "антинародные законы"