У Спарті виховання мало військово-фізичний характер. Його головним завданням була підготовка мужнього, фізично розвиненого, здорового, загартованого й витривалого воїна - захисника земельної аристократії. Виховання було державним і суворо контролювалося з перших днів народження дитини: новонароджених оглядали у спеціальному місці (лесха) і повертали батькам лише здорових дітей. З семи років хлопчиків, які до цього жили вдома, віддавали у державні навчально-виховні заклади (агели), в яких вони перебували до 18 років під наглядом вихователів-педономів. В агелах вихованців привчали зносити голод, холод і спеку. Вони спали на земляній підлозі, отримували на рік тільки один плащ, погано харчувалися. Майже весь час їх тренували зі стрибків, бігу, метання списа та диска, боротьби, а на дозвіллі вони розважалися військовими іграми, вчилися співати і грати на музичних інструментах. Вихованці брали участь у нічних облавах на рабів (криптіях). З 15-річного віку юнаки мали право носити зброю і брали участь у криптіях. Кожен рік навчання завершувався публічними випробуваннями - агонами.
Розумовому вихованню дітей і молоді в Спарті приділяли мало уваги. Усі зусилля були спрямовані на виховання беззаперечного послуху, витривалості, вміння долати труднощі й незгоди. Дорослі, які відвідували агели, проводили з вихованцями бесіди про державні закони і порядки, про стійкість і мужність предків, моральні якості спартіатів.
Юнаків 18-20 років об'єднували в групи ефебів, у яких вони відбували військову службу. Дівчата також проходили військово-фізичну підготовку, щоб разом з дорослими жінками під час воєнних походів чоловіків тримати в покорі рабів і охороняти місто-державу.
Рабів у Спарті, як і в усій Давній Греції, вважали "знаряддям, що вміє говорити". Вони були позбавлені всіх прав, у тому числі й на освіту.
До семи років хлопчиків і дівчаток виховували в сім'ї. Відтак хлопчиків навчали в школах, а дівчатка здобували домашнє, сімейне виховання під наглядом матерів або інших жінок. Виховання дівчат було обмеженим і замкнутим, вони перебували здебільшого в окремих частинах житлових приміщень (гінекеях). Школи були платними, а тому не для всіх доступними. Навчання дітей із заможних родин полягало у поєднанні розумового, фізичного, морального і естетичного виховання; трудового виховання дітей не існувало, оскільки фізична праця вважалась обов'язковою тільки для рабів.
У школі палестрі (школі боротьби) під керівництвом учителів-педотрибів (учителів гімнастики) підлітки та юнаки 14-15 років навчалися п'ятиборства (біг, стрибки, боротьба, метання диска і списа), а також плавання.
Система виховання у Давньому Римі склалася в VI- І ст. до н. е. Соціально-класове розшарування населення країни (рабовласники, вільне привілейоване населення - патриції та вершники, бідне населення - плебеї) позначилося й на системі виховання: для дітей бідноти тут існували елементарні приватні й платні школи (читання, письмо, лічба); для дітей привілейованих верств - граматичні школи, в яких вони вивчали граматику, латинську і грецьку мови, риторику, елементи історії та літератури. У школах обох типів навчалися тільки хлопчики. В останні століття республіканського Риму діяли школи риторів, у яких діти знаті готувалися до державної діяльності, вивчали риторику, філософію, правознавство, грецьку мову, математику, музику. Навчання в школах було платним.
У середині І ст. до н. е. платні граматичні та риторські школи було перетворено на державні. Якщо в Давній Грец ігалася тенденція переходу від державного виховання до приватного, то в Давньому Римі відбувався зворотний процес. Імперія, яка надто розрослася територіально, потребувала величезної кількості відданих їй чиновників. Завдання їх підготовки постали перед школами вищого типу - граматичною і риторичною. Елементарна школа тепер повинна була виховувати вірнопідданих громадян.
1) Народився 18 березня 1728 року в Гетьманщині, в селі Лемеші Козелецької сотні Київського полку в сім'ї козака Григорія Розума. Здобув початкову освіту на рідній Чернігівщині.
Старший брат Кирила, Олексій Розумовський, 1731 року завдяки чудовому голосу потрапив до придворної капели в Петербурзі й став невдовзі фаворитом цариці Єлизавети, а після її вступу на престол 1741 року дістав від неї високі чини камергера та генерал-поручика і 1742 року таємно обвінчався з нею. Олексій Розумовський мав великий вплив при імператорському дворі й домігся багатьох пільг для козацької старшини, сприяв відновленню гетьманства на Лівобережній Україні. Саме Олексій Розумовський 1742 року забрав свого брата Кирила з рідного села Лемеші в Петербург, де він виховувався під опікою О. Сумарокова та І. Єлагіна.
З Санкт-Петербурга Кирило був посланий, під опікою ад'юнкта Академії Наук Григорія Теплова, на навчання за кордон (Німеччина, Франція, Італія), де перебував у 1743–1745 і навчався в університетах Кенігсберга, Берліна, Геттінгена, Страсбурга під керівництвом відомих вчених Ейлера та Штрубе.
У червні 1744 року разом зі старшим братом був удостоєний графського титулу. 1744 року Імператриця Єлизавета Петрівна під час відвідин Києва обрала місце для будівлі Маріїнського палацу за проектом Бартоломео Растреллі, саме для графа Розумовського.
Після повернення з-за кордону 1745 року одержав чин дійсного камергера. Маючи гарну зовнішність, чудову освіту та приємні манери, швидко завойовує високий авторитет у імператорському дворі. Повернувшись до Петербурга, 1745 р. був призначений президентом Російської Академії Наук (1746). 1746 року одружився з родичкою імператриці Єлизавети I, Катериною Наришкіною.
У 1746 року 18-річного Розумовського призначено президентом Петербурзької Академії наук. Ідучи назустріч проханням Олексія Розумовського та козацької старшини, Єлизавета Петрівна відновила гетьманство, скасоване після смерті гетьмана Данила Апостола 1734 року.
5(16).V.1747, на домагання козацької старшини, підтриманої Олексієм Розумовським, імператриця Єлизавета I Петрівна іменним указом «Про Буття в Малоросії гетьманові за колишніми норовами і звичаями» відновила гетьманат.
На Глухівській раді 22 лютого 1750 року за вказівкою імператриці гетьманом Лівобережної України обрано Кирила Розумовського. Однак самого Кирила на церемонії не було, він не захотів їхати зі столиці в провінцію. Лише в 1751 р., за суворим наказом імператриці Єлизавети, гетьман поїхав у Глухів.
2) 1764 р., коли імператрицею була Катерина ІІ, гетьмана К. Розумовського змусили подати прохання про відставку — остаточна ліквідація гетьманства. Причини скасування Гетьманщини:
відірваність більшості станів від військового устрою Гетьманщини;
відсутність природних кордонів України, її відкритість з усіх боків;
невизначеність більшості українського населення між українським патріотизмом і лояльністю до влади;
нездатність козацької старшини стати політичною елітою, її угодовська політика щодо Російської імперії;
слабкість міщанства як соціального стану через невисокий рівень розвитку урбанізації.
• перестала існувати Українська держава у будь-якій формі, відсутність українських збройних сил;
• можливість для російської влади спокійно здійснювати управління Україною, визискуючи її;
• можливість уніфікації всього укладу життя України відповідно до російських порядкі
Джерело: https://dovidka.biz.ua/prichini-likvidatsiyi-getmanshhini
Рим разрушил Корфаген и Коринф чтобы установить власть над всем Срединеземном море