Легио́н (лат. legio, род. падеж legionis — военный сбор, призыв, от lego и legere — собирать) — основная организационная единица в армии Древнего Рима.
Легион состоял из 5—6 тыс. (в более поздние периоды 4,320) пехотинцев и нескольких сотен всадников. Каждый легион имел свой номер и название. По сохранившимся письменным источникам идентифицировано примерно 50 различных легионов, хотя считается, что их число в каждый исторический период не превышало двадцати восьми, но при необходимости оно могло быть увеличено.
Во главе легиона в период Республики стоял военный трибун, в период Империи — легат.
Главные направления внешней политики Александра 2:
1) Выход из международной изоляции и восстановление роли России как великой державы.
2) Отмена унизительных статей парижского мирного договора, запрещавших иметь флот и военные укрепления на Черном море.
3) Закрепление границ с соседними государствами в Средней Азии и на Дальнем Востоке.
Основной внешнеполитической целью страны было решить эти задачи мирным путем, посредством дипломатических переговоров. Огромную роль в жизни страны сыграл Александр Михайлович Горчаков – блестящий дипломат. Он, умело используя противоречия между державами, добивался нужных для своего государства соглашений.
Іван Виговський (? -1664) Практично відразу вжив низку дій з узурпації влади. На початку вересня 1657 р. в Чигирині «при закритих воротах» зібралася старшинська рада, яка передала гетьманські повноваження І. Виговському «до змужніння Ю. Хмельницького». У жовтні 1657 р. розширена старшинська рада в Корсуні «при закритих воротах» обрала І. Виговського гетьманом. Фактично, це був переворот, оскільки Україна з монархії перетворилася на олігархічну республіку за зразком Речі Посполитої. Легітимність узурпації затверджувалася присутністю на раді послів низки держав, включаючи Росію. Виговський обіймав двоїсту позицію: з одного боку, 6 жовтня уклав союз зі Швецією, але потім став шукати підтримки у Москви і погодився на приїзд російських воєвод в «знатні города» (Переяслав, Ніжин, Чернігів), висновок козацьких загонів з Білорусі та передачу Старого Бихова і Чаус під руку царя. Під натиском Росії Виговський пішов навіть на повторне переобрання в присутності російських послів, яке відбулося на раді в Переяславі в лютому 1658 р. І. Виговський підтримав курс на різке відмежування «нової шляхти» (козацької старшини) від решти козацтва. Гетьман і його оточення стали відкрито ігнорувати «свободи і вольності» городового і запорізького козацтва, в тому числі права рибної ловлі, вільного переходу на Запоріжжі.
Мазепа Іван Степанович — гетьман України (1687—1709 рр.); видатний державно-політичний і культурний діяч кінця XVII — поч. XVIII ст.
Народився 20 березня 1639 р. у с. Мазепинці (нині Білоцерківський район Київської області). Належав до родини відомої правобережної української шляхти. Початкову освіту отримав у
І. Мазепа був першим українським гетьманом, який незмінно тримав гетьманську булаву протягом майже 22 років (8081 днів). Цей період характеризувався економічним розвитком України-Гетьманщини, стабілізацією соціальної ситуації, піднесенням церковно-релігійного життя та культури.
На початку XVIII ст., в умовах Північної війни (1700—1721), гетьман І. Мазепа в союзі з польським королем Станіславом Лещинським та шведським королем Карлом ХІІ здійснив спробу реалізувати свій військово-політичний проект, метою якого був вихід з-під протекторату Московської держави і утворення на українських землях незалежної держави.
Помер у ніч з 21 на 22 вересня 1709 р. у с. Варниця поблизу м. Бендери. Похований у монастирі Св. Георгія (Юрія) м. Галац (Румунія).
Вагомий внесок, зроблений Іваном Мазепою у розбудову української козацько-гетьманської держави та її культури полягає у такому:
І. Державно-політична діяльність Івана Мазепи.
Завдяки дипломатичному хисту Мазепа зумів налагодити стосунки як з царівною Софією та фактичним керівником московського уряду кн. В. Голіциним, так і з їх наступником — царем Петром І, що врятувало Україну від можливих руйнацій після державного перевороту у Московській державі 1689 р.
Незважаючи на заборону міжнародних дипломатичних зносин, зафіксовану у «Коломацьких статтях» — угоді між Україною та Московською державою, підписаною під час обрання Мазепи гетьманом, він мав численні зв’язки з монархічними дворами Європи, зокрема, Веттінів у Польщі, Гіраїв в Криму та ін.
З метою оборони південних кордонів побудував фортеці на півдні України, зокрема, Новобогородицьку та Ново-Сергіївську на р. Самара.
Прагнучи знайти опору серед козацької старшини Лівобережної України, Мазепа дбав про забезпечення її представників маєтностями, про що свідчать гетьманські універсали Василю Борковському, Прокопу Левенцю, Михайлу Миклашевському, Івану Скоропадському та ін. В той же час І. Мазепа захищав інтереси простих козаків та посполитих, що було зафіксовано універсалами від 1691, 1692, 1693, 1701 років та інших, в яких регулювалися питання оподаткування та відробіток («панщина»).
Вихований у принципах меркантилізму, Мазепа в різн сприяв розвиткові економіки держави, насамперед промисловому виробництву та торгівлі.
ІІ. Підтримка освіти та культури
Усвідомлючи значення освіти для розбудови держави, Мазепа постійно опікувався навчальними закладами. Зокрема, його коштом будувалися корпуси Києво-Могилянської академії та Чернігівського колегіуму, які пізніше також були збагачені сучасними на той час бiблiотеками й рiдкими рукописами.
Для розвитку культури того часу велике значення мали заходи гетьмана щодо видання творiв української лiтератури, зокрема творiв Афанаciя Заруднього, Дмитра Туптала, Григорiя Двоєслова та багатьох iнших.
Объяснение: