Кошки были в первые одомашнены на Ближнем Востоке около 10 000 лет назад. Современные домашние кошки произошли от своего дикого предка степного кота. Около 700 млн живущих ныне домашних кошек происходят именно от этого вида. Степные или пятнистые коты жили в лесах, пока не перебрались в деревни. Древние египтяне поклонялись богине кошке Бастет, а своих любимых домашних питомцев они мумифицировали и хоронили вместе с мумифицированными мышами.
Приручение и одомашнивание кошек.Кошки уникальные и единственные животные, которые, как известно, одомашнили сами себя. Когда люди перестали вести кочевой образ жизни и стали заниматься оседлым хозяйством, они сеяли в основном зерновые культуры. Заготовленные зерна привлекали различных грызунов, которые, в свою очередь, привлекали кошек. Люди наблюдали за этим и ценили вклад, который делали кошки для контроля над грызунами. С течением времени люди стали держать кошек ближе к себе, защищать и даже кормить их.
Одомашнивание собак.Собаки считаются первыми животными, которые были одомашнены. Они являются нашими верными спутниками на протяжении более чем 10 000 лет - чуть дольше, чем кошки. Некоторые ученые считают, что предком всех собак, как диких, так и домашних, является маленький азиатский или индийский волк - подвид серого волка.
Как одомашнили собак?Собаки были постепенно одомашнены и приручены с еды. В то время когда люди все еще ходили за стадами животных и вели кочевой образ жизни, они привлекали предков собак запахом пищи. Эти древние собаки или волки следовали за лагерем людей и питались остатками пищи. Когда люди поняли, что собаки могут лаять и сигнализировать о приближении хищников, они стали прикармливать их. С тех пор собаки стали преданно следить за нами и защищать от хищников.
Кошки были в первые одомашнены на Ближнем Востоке около 10 000 лет назад. Современные домашние кошки произошли от своего дикого предка степного кота. Около 700 млн живущих ныне домашних кошек происходят именно от этого вида. Степные или пятнистые коты жили в лесах, пока не перебрались в деревни. Древние египтяне поклонялись богине кошке Бастет, а своих любимых домашних питомцев они мумифицировали и хоронили вместе с мумифицированными мышами.
Приручение и одомашнивание кошек.Кошки уникальные и единственные животные, которые, как известно, одомашнили сами себя. Когда люди перестали вести кочевой образ жизни и стали заниматься оседлым хозяйством, они сеяли в основном зерновые культуры. Заготовленные зерна привлекали различных грызунов, которые, в свою очередь, привлекали кошек. Люди наблюдали за этим и ценили вклад, который делали кошки для контроля над грызунами. С течением времени люди стали держать кошек ближе к себе, защищать и даже кормить их.
Одомашнивание собак.Собаки считаются первыми животными, которые были одомашнены. Они являются нашими верными спутниками на протяжении более чем 10 000 лет - чуть дольше, чем кошки. Некоторые ученые считают, что предком всех собак, как диких, так и домашних, является маленький азиатский или индийский волк - подвид серого волка.
Как одомашнили собак?Собаки были постепенно одомашнены и приручены с еды. В то время когда люди все еще ходили за стадами животных и вели кочевой образ жизни, они привлекали предков собак запахом пищи. Эти древние собаки или волки следовали за лагерем людей и питались остатками пищи. Когда люди поняли, что собаки могут лаять и сигнализировать о приближении хищников, они стали прикармливать их. С тех пор собаки стали преданно следить за нами и защищать от хищников.
Відповідь:
В гонитві за підвищенням прибутків шляхта не могла обминути увагою вигоди, створювані зростанням попиту й цін на хліб. Натуральне й споживче за своїм характером господарство селянина не спроможне було постачати їй багато зайвого зерна, а тим паче грошей. Кріпака можна було тільки змусити працювати.
Заінтересованість у селянській праці збільшувалась ще й тому, що зростання цін і неухильне знецінення грошей в усіх країнах Європи після доби Великих географічних відкриттів, знецінили й селянський чин. За таких обставин польські феодали стали орієнтуватися на виробництво товарного зерна, яке ґрунтувалося на дармовій кріпацькій праці (панщині).Створюючи фільваркове господарство, яке сприяло збільшенню зернової товарної продукції, польські землевласники прагнули до розширення площі орних земель. Це здійснювалося завдяки освоєнню пусток, корчування лісів і викупу ланів у солтисів, а також за рахунок вигнання селян з їхніх земель. Все це привело до того, що в ХVІ ст. загальна площа оброблюваних земель у Польщі зросла на 15%, збільшилися також площі під городами та садами.
Соціальна структура польського сільського населення визначалася певною різноманітністю. До його складу входили: кметі (селяни, земельний наділ яких становив не менше одного лану); загородники (малоземельні селяни, які мали город і сад, але жили переважно за рахунок ремесла); комірники (безземельні селяни, які продавали свою робочу силу); корчмарі і мельники (селяни, звільнені від зобов'язань відробляти панщину). У другій половині XVI ст. в соціальному складі населення Польщі селянство становило 67%, міщани - 23%, шляхта - близько 10%. Проте для більш ніж половини мешканців міст заняття сільським господарством було не тільки важливою сферою діяльності, а й головним засобом існування. За своїм характером занять і побутом (але не за правовим статусом) від селян мало чим відрізнялася й загродова шляхта, яка становила 2/5 усього дворянського стану. Ознакою, що вирізняла загродового шляхтича від решти дворян була відсутність у нього кріпаків, тож він мусив сам працювати на своєму полі. А щоб його не сплутали з селянином, такий шляхтич навіть працюючи завжди мав при собі шаблю.
Намагаючись поліпшити своє матеріальне становище, певна частина шляхти вела торгівлю зерном. Цьому сприяли пільги, які надавав дворянству Петрковський статут 1496 р. Згідно зі статутом католицьке духовенство та його селяни звільнялися від мита на продаж продуктів харчування та худоби. Міщани таких пільг не мали. Наступним актом (1504) передбачалося не стягувати мита на річкових і сухопутних шляхах з осіб, які могли довести, що вони везуть на ринок продукцію, вироблену ними самими, а не перепродують чужу. За таких умов зазнавали дискримінації в торгівлі міські купці, а шляхта набувала певних переваг.Поширення фільваркового господарства сприяло успішному розвиткові міст, особливо тих, які збували свою продукцію сільським жителям і були розташовані на берегах повноводних річок, насамперед - на Віслі. Цією головною торговельною артерією Польщі зернова продукція доставлялася до Гданська, а звідти - за кордон (20 тис. т зерна щорічно). Зерно експортувалося також через Ельблонг, Кенігсберг, Щецин та інші балтійські порти.
У XVI ст. вивіз зерна зріс у 10 разів. Польща експортувала також ліс, смолу, дьоготь, віск, мед, льон, коноплі, вовну, прядиво тощо. Ввозилися до королівства здебільшого вироби з-металу, сукно, шовк, вина, предмети розкоші та ін. Важливу роль у розвитку торгівлі відігравали великі міста - Краків, Познань, Варшава, Люблін, які стали центрами європейської торгівлі.
Продукція польських ремісників мала попит здебільшого на внутрішньому ринку. Все це сприяло виникненню нових цехів і купецьких гільдій. Так, у Кракові на рубежі XV ст. виникають цехи золотарів, художників, вишивальників, аптекарів тощо. Цехова організація, як закрита корпорація, захищала свої інтереси у боротьбі проти конкурентів. У цей період засновуються перші мануфактури (наприклад з виробництва дроту в районі Олькуша), на яких застосовувалась наймана праця. Первісне нагромадження капіталу сприяло розвиткові гірничої справи й виробництва чорних та кольорових металів.
З іншого боку, прагнення здобути нові привілеї, а також суперництво за ринки збуту заважали встановленню зв'язків між містами. Хоча міщани в боротьбі за свої права часто об'єднувались, у цілому польські міста виявляли досить низьку політичну активність і, як правило, не прагнули підтримувати королівську владу, оскільки не хотіли ділитися своїми великими прибутками. У 1503 р., намагаючись заручитися підтримкою великих міст, король Олександр запросив представників Кракова, Львова і Любліна до сейму. Хоча тоді міста не скористалися цією нагодою, згодом Краків, а після Люблінської унії - й Вільно, здобули право постійно брати участь у роботі сейму.
Пояснення: