З припиненням династії Романовичів Галицько-Волинська держава поступово занепадає. У 1325 р. володарем Галицько-Волинської держави було обрано 14-річного княжича Болеслава. Він прийняв православ'я та ім'я Юрія II Болеслав. Певний час він, незважаючи на польське походження, воював з Польщею за раніше захоплені нею українські землі. Правда, його зусилля були безуспішними й призвели лише до створення антиукраїнського польсько-угорського союзу.
Юрій ІІ не став маріонеткою в руках бояр, а проводив самостійну внутрішню і зовнішню політику. Проте апогей свого розвитку Галицько-Волинська держава вже пройшла. Період правління Юрія II став поступовим занепадом Галицько-Волинського князівства: посилився ординський вплив, безуспішною була боротьба з Польщею за Люблінську землю, міста дедалі більше контролювалися іноземними купцями та ремісниками, національна знать відійшла від адміністративної влади, місцеве населення наверталося до католицизму.Масове невдоволення народу політикою Юрія II дало підставу боярам не тільки для антикнязівської агітації, а й для активних насильницьких дій. Внаслідок боярської Юрія II Болеслава було отруєно. Після цієї події зберегти єдність колись могутнього Галицько-Волинського князівства вже не вдалося. Протягом короткого часу держава занепала та розчленувалася, її землі опинилися під владою чужоземців: Галичина — під Польщею, Волинь — під Литвою, Буковина — у складі Молдавського князівства.
Отже, в сер. XIV ст. Галицько-Волинська держава перестає існувати. Серед причин її занепаду були: монголо-татарське іго, деструктивна політика боярської олігархії, припинення княжої династії, агресія з боку Польщі, Угорщини, Литви.
Історичне значення Галицько-Волинської держави в історії Європи у ХІІ – першій половині ІVст. полягає в тому, що вона захистила Європу від азіатських орд;
25. Початок, основні етапи та наслідки захоплення Литвою територій давньоруських удільних князівств. Роль і місце в Литовській державі українськиї земель.
Протягом ХІV століття велика частина території колишньої Київської держави – спочатку Берестейщина, Пінщина, потім Волинь, Чернігово-Сіверщина, Київ і Поділля перейшли під владу Литовського князівства.
І етап — «оксамитове» литовське проникнення. Литовське князівство розпочало своє проникнення на Русь ще за часів Міндовга. Головним об'єктом тоді стали західноруські (білоруські) землі. У часи наступника Міндовга — Гедиміна — почалося включення до складу Литовського князівства південно-західних руських (українських) земель. Внаслідок польсько-угорсько-литовського протистояння в боротьбі за галицько-волинську спадщину Польща отримує Галичину, Литва — Волинь.
II етап — «ослов'янення» литовських правителів. Збереглася стара система управління, у якій лише руська князівська династія Рюриковичів поступилася місцем литовській Гедиміновичів. Створюється ілюзія продовження давньоруської державності. Починаючи з правління Ягайла у Литовській державі дедалі більше набирають силу тенденції централізму, а 1385 р. між Литвою та Польщею укладено Кревську унію, яка докорінно змінює становище південно-західних руських земель.
III етап — втрата українськими землями залишків автономії. У 1385 р. було укладено Кревську унію, суттю якої була інкорпорація Великого князівства Литовського до складу Польської держави. політика зумовила швидку появу опозиції, яку очолив князь Вітовт. У1392 р. був визнаний довічним правителем Литовського князівства. Намагаючись зміцнити внутрішню політичну єдність власної держави, максимально централізувати управління, переходить до ліквідації південно-західних руських удільних князівств , внаслідок цього посилюється соціальний гніт і зводиться нанівець колишня автономія українських земель.
IV етап— посилення литовсько-російської боротьби за право бути центром «збирання земель Русі». Намагаючись максимально сконцентрувати сили проти своїх зовнішніх ворогів, Польща і Литва 1569 р. укладають Люблінську унію. Утворюється нова держава — Річ Посполита. З цього моменту українські землі опиняються у складі Польщі.
Отже, перебування українських земель у складі Великого князівства Литовського тривало декілька віків. У середині XIV ст. розпочалося м'яке, «оксамитове», але досить активне литовське проникнення у землі колишньої Київської Русі. У цей час Литва намагалася толерантно ставитись до місцевого населення, органічно сприймати його традиції та досвід. Після укладення Кревської унії (1385) українські землі остаточно втрачають залишки автономії, а з 1480 р. потрапляють в епіцентр московсько-литовського протистояння. Після утворення Речі Посполитої (1569) вони стають частиною Польщі, що призводить до ополячення та окатоличення українського люду.
Відповідь:
ОБЩИЕ:
1) Оба восстания во время Столетней войны между Англией и Францией
2) Причины восстаний: бедствия, принесенные войной, рост налогов, новые феодальные платежи, эпидемия чумы, грабежи.
3) Стихийный характер восстаний
4) Оба восстания потерпели поражение (были подавлены)
5) Причины поражения восстаний: доверчивость крестьян, недостаточный боевой опыт, плохое вооружение, вера в "доброго короля"
6) Против восставших выступили феодалы, рыцари и богатые горожане.
Восстания напугали феодалов и королевскую власть и привели к некоторому смягчения феодального гнета.
РАЗЛИЧИЯ:
Восстание во Франции. Жакерия.
Восстание в Англии. (У. Тайлера)
1) Время - 1358 г.
2) Предводитель - Гильом Каль
3) Одна из причин восстания -сбор денег на выкуп короля из плена
4) Участвовало 100 тысяч крестьян
Восстание охватило область с десятками городов
5) Во многие города богачи не пустили восставших крестьян
Подавить восстание французским феодалам английские войска
6) Восставшие не выдвигали никаких конкретных требований.
7) Феодалы не посмели увеличивать повинности
1) 1381 г.
2) Предводитель - Уот Тайлер
3) Одна из причин восстания: -требование денежного оброка
4) Большую роль сыграли проповеди народных проповедников, которые осуждали продажность королевских судей, жадность духовенства, жестокость феодалов (Джон Болл) и призывали к восстанию
5) Восстание охватило большую часть страны
6) Богатые горожане рыцарям расправиться с восставшими.
7) Во время восстания в Лондоне крестьяне вместе с городск4ими бедняками громили дворцы, убивали судей, сжигали судебные книги, протоколы и сборники законов.
8) Восставшие выдвинули требования королю: отмена личной зависимости, небольшая плата за землю, отмена барщины.
Впоследствии они были дополнены следующими: возврат общинам земель, земли КЦ отобрать и поделить между крестьянами, всем дать равные права, отменить законы против народа.
9) Феодалы отказались от барщины, были смягчены законы против бедняков, были точно установлены платежи за пользование наделами.
Пояснення:
Гус був послідовником англійського теолога Джона Вікліфа, одним з перших реформаторів католицької церкви, що майже на сторіччя випередив своїх наступників — Мартіна Лютера, Жана Кальвіна та Ульріха Цвінглі.Мова
Завантажити PDF
ігати
Редагувати
Ян Гус (чеськ. Jan Hus; близько 1369, Гусинець, Південна Чехія — 6 липня 1415, Констанц, Німеччина) — чеський релігійний мислитель, філософ, реформатор церкви, національний герой. Ректор Празького університету, послідовники якого стали відомі як гусити.