Відповідь:
Приволжская часть современного Заводского района Саратова называется Увек. На этом месте находился третий по величине город Золотой Орды - с дворцами, монетным двором, водоснабжающей сетью. По одной исторической версии, Увек был разрушен Тимуром в войне с Токтамышем в 1395 году, по другой - основная часть города при береговых оползнях сошла в Волгу. Есть надежда, что река хранит исторические сокровища - на дне под слоем ила и песка.
Крепость Саратов заложили летом 1590 года князь Григорий Осипович Засекин и стрелецкий Голова Фёдор Михайлович Туров. Первый был опытным «градодельцем»: в 1586-м построил Самару, в 1589-м - Царицын (Волгоград).
В первой половине XVII в. Саратов - довольно большая крепость на Волге, где постоянно находилось от 300 до 400 стрельцов. Стоял город на мысу, образуемом речками Саратовкой и Воложкой (рядом с сегодняшним городом Энгельсом).
Весной 1674 года во исполнение указа царя Алексея Михайловича: «Саратов город делать на горах новый» крепость была перенесена на правый берег. Полковник Александр Шель выбрал место на юге от Соколовой горы, там, где стоял «рыбный городок» московского Ново монастыря.
Пояснення:
Объяснение:
Друга половина ХVІІ-XVIII ст. позначені значними змінами в освітянській сфері: було створено розгалужену мережу початкових навчальних закладів, сформовано систему спеціальної професійної освіти, закладався фундамент вищого рівня вітчизняної освіти. Особливого розвитку освітній системі надав вагомий вплив російської та європейської культур (так, у числі закладів освіти поряд із братськими та приходськими православними школами були й уніатські, єзуїтські та протестантські).
Початкові, середні та вищі навчальні заклали не мали єдиної програми освіти, оскільки створювалися з ініціативи представників різних верств населення.
Початковий рівень освіти репрезентували церковно-приходські школи, у яких вчителювали дяки. Головною метою таких шкіл було виховання християнина. Завдання початкових шкіл - навчити дітей читати і розуміти прочитане, адже християнин повинен був самостійно знайомитися з богослужбовими книгами і розуміти церковну службу. Вміння каліграфічно писати не вважалося необхідним на цьому етапі освіти, тому учні засвоювали тільки навички спрощеного письма.
Своєрідним явищем у системі освіти в українських землях, особливо на Лівобережжі та Слобожанщині, була діяльність мандрівних учителів - дяків, студентів колегіумів, Києво-Могилянської академії, які під час канікул мандрували Україною. Багато з них не поверталися до свого навчального закладу, приставали до приходських шкіл і навчали дітей, наймалися приватними вчителями, заробляючи цим на життя та розповсюджуючи знання, які іноді виходили за межі тих, що їх надавали церковні школи.