Космографические представления Средневековья сводились к вере в геоцентрическую теорию Птолемея устройства Вселенной (то есть что звёзды, планеты и Солнце вращаются вокруг неподвижной Земли), если речь идёт о ппредставлениях европейцев. Вера эта поддерживалась католической церковью. На смену ей с большим трудом пришла гелиоцентрическая система мироустройства Коперника. В ней уже не Земля была в центре, а Солнце. Эти взгляды развил вечной памяти Джордано Бруно, за что и был сожжен церковью. Галилей тоже не удержался и в последний момент якобы воскликнул "А всё-таки она вертится" (Земля)
Относительно географических представлений, то там тоже церковь верховодила, продолжая поддерживать античную теорию о китах, черепахах или столбах, на которых держится земная твердь, и библейскую. Это тоже относительно Европы говоря. В отличии от которой у арабов вроде как было на тот момент весьма точное описание земель и стран на основании опыта путешествования
Космографические представления Средневековья сводились к вере в геоцентрическую теорию Птолемея устройства Вселенной (то есть что звёзды, планеты и Солнце вращаются вокруг неподвижной Земли), если речь идёт о ппредставлениях европейцев. Вера эта поддерживалась католической церковью. На смену ей с большим трудом пришла гелиоцентрическая система мироустройства Коперника. В ней уже не Земля была в центре, а Солнце. Эти взгляды развил вечной памяти Джордано Бруно, за что и был сожжен церковью. Галилей тоже не удержался и в последний момент якобы воскликнул "А всё-таки она вертится" (Земля)
Относительно географических представлений, то там тоже церковь верховодила, продолжая поддерживать античную теорию о китах, черепахах или столбах, на которых держится земная твердь, и библейскую. Это тоже относительно Европы говоря. В отличии от которой у арабов вроде как было на тот момент весьма точное описание земель и стран на основании опыта путешествования
Територія Гетьманщини наприкінці XVII ст. охоплювала Лівобережну Україну та Київ з навколишньою місцевістю. Хоча п'ять слобідських полків очолювала полкова й сотенна старшина, але політично-адміністративну владу у Слобожанщині в основному здійснював від імені царського уряду воєвода Бєлгорода.
До травня 1686 р. Запорозька Січ підпорядковувалась адміністрації Польщі та Росії, воля гетьмана до уваги не бралася. За договором про "Вічний мир" від 26 квітня (6 травня) 1686 p., Польща відмовилася від протекторату над Січчю.
Від середини XVII ст. і до 80-х років XVIII ст. на Гетьманщині й до 1765 р. на Слобожанщині зберігалися особливі збройні сили — козацьке військо. Найбільшу групу становили "городові" козаки, тобто ті, що проживали в населених пунктах. Кількість їх протягом другої половини XVII — XVIII ст. була різною: формально — від 20 до ЗО тисяч, фактично — до 55—89 тисяч.
В 70-ті роки XVII ст. були сформовані "охотницькі" (наймані) полки, які використовували переважно для придушення народних виступів.
У липні 1765 р. маніфестом Катерини II замість розформованих слобідських полків були створені чотири гусарських та один уланський полки.
Тогочасна Гетьманщина була старшинсько-козацькою республікою, в якій старшина й козацтво становили елітарну верхівку, що користувалася привілеями й перевагами республіканського правління. На думку деяких учених, вона стала своєрідним сплавом людей Речі Посполитої та сотенно-полкової системи козацької армії. Військовий характер держави зберігався майже до кінця XVIII ст., породжуючи численні проблеми.
Хоча національні державні інститути у формі гетьманського уряду і полково-сотенного адміністративного устрою існували з 1663 по 1714 рік (з перервами) і на Правобережній Україні, але прерогативи гетьманського уряду у під російській Україні були значно ширшими й ефективнішими. Польська влада фактично не визнавала автономних прав правобережних гетьманів українського козацтва на території Волині, Київщини й Поділля.
Територія Української козацької держави з другої половини ХУЛ ст. на заході межувала з Річчю Посполитою по Дніпру, починаючи від порогів і доходячи до низинної течії р. Сак. Орель окреслювала південну межу краю, а північно-західний рубіж володінь Війська Запорозького і Польщі простягався вгору по Дніпру до Чигирина, звідти до Чорного лісу.
В окремі періоди кордони змінювалися: наприклад, у 1713 р. внаслідок російсько-турецького договору про мир південний кордон Туреччини пройшов між річками Орель і Самара. Крім того, навіть у 1745 р. Колегія іноземних справ Росії визнала, що державні кордони з Польщею остаточно не встановлені.
Суттєвим було й те, що до 1754 р. існували внутрішні кордони між власне Росією та Гетьманатом.