Відповідь:
Значення українсько-московського договору 1654 р.
Попри недосконалість і недовговічність, українсько-московський договір 1654 р. протягом XVII – XVIII ст. розглядався українцями як найпереконливіший доказ суверенності України.
Він дав змогу цілком зберегти самостійність щойно створеної Української гетьманської держави.
Український уряд дістав можливість довести до переможного кінця війну проти Речі Посполитої, а отже, завершити возз’єднання всіх українських земель під своєю владою.
У міжнародних відносинах договір засвідчував право України на відокремлення від Польщі.
Договір був також виявом міжнародного визнання самостійності Української держави, недоторканності встановленої системи соціально-економічних відносин.
Пояснення:
Якщо коротко то він вплинув на українські землі неоднозначно так як по факту Московське царство забрало на себе все і тому такий союз можна назвати не союзом рівноправних держав, а протикторатом (лат. protector — покровитель) — форма залежності однієї держави від іншої або суспільства від якоїсь особи (чи іншої держави), коли основні питання суспільно-політичного життя регулює протектор (наприклад, протекторат О. Кромвеля).
Відповідь:
Значення українсько-московського договору 1654 р.
Попри недосконалість і недовговічність, українсько-московський договір 1654 р. протягом XVII – XVIII ст. розглядався українцями як найпереконливіший доказ суверенності України.
Він дав змогу цілком зберегти самостійність щойно створеної Української гетьманської держави.
Український уряд дістав можливість довести до переможного кінця війну проти Речі Посполитої, а отже, завершити возз’єднання всіх українських земель під своєю владою.
У міжнародних відносинах договір засвідчував право України на відокремлення від Польщі.
Договір був також виявом міжнародного визнання самостійності Української держави, недоторканності встановленої системи соціально-економічних відносин.
Пояснення:
Якщо коротко то він вплинув на українські землі неоднозначно так як по факту Московське царство забрало на себе все і тому такий союз можна назвати не союзом рівноправних держав, а протикторатом (лат. protector — покровитель) — форма залежності однієї держави від іншої або суспільства від якоїсь особи (чи іншої держави), коли основні питання суспільно-політичного життя регулює протектор (наприклад, протекторат О. Кромвеля).
Так, я повністю погоджуюся з наведеною характеристикою оскільки, Пилип Орлик був людиною висококультурною, європейцем в повнім розумінні цього слова. Він належав до людей барокової доби, просякнутих глибокою релігійністю. Життя примушувало його до компромісів, але душа залишалася чесною і щирою, здатною до найбільших обмежень і самопосвяти.
Увагу Орлика займали і богословські проблеми. Він був глибоко віруючою людиною, в неділю й на свята ходив до церкви, відвідував і католицькі богослужіння. Цікавився основоположними принципами християнської релігії, вів пошук шляхів об'єднання церков, вільної сполуки православних і католиків. У щоденнику залишилися записи його дискусій із православними священиками й католицьким духовенством.
Орлик являв собою цілком новий тип патріота й інтелігента, який у неймовірно тяжких умовах еміграції не полишав думки про відновлення самостійності української держави. Найактивніший провідник мазепинської ідеї, він присвятив ціле своє життя створенню західноєвропейської коаліції, яка б до визволити Україну.
Вигнанець, гетьман-емігрант, з невеликою групою однодумців — А. Войнаровським (небожем І. Мазепи), полковником Д. Горленком, генеральним писарем І. Максимовичем, генеральним суддею К. Довгополим, генеральними осавулами Г. Герциком та Ф. Мировичем — робив одчайдушні спроби умовити уряди Швеції, Німеччини, Польщі, Франції, Туреччини на спільну боротьбу з царем.
Орлик активно листувався з монархами та іншими високими зверхниками цих держав, порушував українську проблему на різних приватних та офіційних зустрічах. Він намагався скористатися будь-якою можливістю, щоб зацікавити європейські держави вирішенням долі України. Ніхто більше за Пилипа Орлика не зробив у той час, аби українське питання стало часткою загальноєвропейської політики першої половини ХVIII століття.
Объяснение: