Тридцятилітня війна, або Тридцятирічна війна (нім. Dreißigjährige Krieg) — перша загальноєвропейська війна у 1618—1648 роках між союзом католицьких і коаліцією протестантських держав. До союзу входили Священна Римська імперія та Іспанія, очолювані імператорською династією Габсбургів, а також німецькі князівства Католицької Ліги (переважно західні та південні: Баварія, Кельн), італійські міста-держави, Португалія. В антигабсбурзькій коаліції перебували протестантські німецькі князівства (переважно східні та північні: Саксонія, Бранденбург-Пруссія, Пфальц, Брауншвейг-Люнебург), Нідерланди, Данія-Норвегія, Англія, Шотландія, Швеція, до яких 1635 року приєдналася католицька Франція. Католицький союз підтримували Римська курія та Річ Посполита, включно з українськими козаками[1][2][3]. Протестантській коаліції допомагали Османська імперія та Московське царство. Причинами війни стало католицько-протестантське релігійне протистояння (Протестантська унія 1608, Католицька ліга 1609), конфлікт між імператором та удільними німецькими князями, національно-визвольні рухи в землях Габсбургів (Чехія, Угорщина, Нідерланди), стара боротьба за домінування в Європі між Австрією (Габсбургами) та Францією (Бурбонами). Безпосереднім приводом війни стало чеське повстання.
Тридцятилітня війна
Австрійсько-французькі війни
Map Thirty Years War-ukr.svg
В начале ХХ в. украинский народ не имел своего государства. Его земли общей площадью 700 тыс. КВ2 было переделена между Россией и Австро-Венгрией. Всего на украинских землях проживало 48 млн человек, частности 33 млн украинским.
Украинские земли, входившие в состав России, были объединены в три регионы - генерал-губернаторства по 3 губернии * в каждом: Малороссийская (Черниговская, Полтавская и Харьковская губернии), Киевская (Волынская, Подольская и Киевская губернии) и Новороссия (Екатеринославская, Таврическая и Херсонская губернии). Каждая губерния делилась на 10-12 уездов *, а те в свою очередь, на волости * с несколькими деревнями в каждой.
Губернскими и уездными центрами были города, волостными - городка. Губерниями управляли губернаторы, которых назначал царь из среды высших военных и известных дворян. Уезды возглавляли капитаны-исправники, которых избирали из своей среды дворяне уезда. Во главе волости стоял избран волостным сходом старшина. Ему подчинялись сельские старосты, которых избирали сельские общины. Кроме этих органов исполнительной власти, в губерниях и уездах создавались избирательные самоуправляющиеся учреждения - земские собрания (распорядительные органы) и земские управы (исполнительные органы). Впрочем, их функции были ограничены вопросами строительства и содержание местных дорог, развития земледелия, промышленности, торговли, предоставления населению медицинских услуг, образования, связи, противопожарной защиты и т.д. Деятельность земств контролировалась губернаторами и министерством внутренних дел.
В состав Австро-Венгрии входили три исторические украинские регионы: Восточная Галиция, Северная Буковина и Закарпатье. Восточная Галиция с административным центром во Львове передилялася на 50 уездов, Северная Буковина с центром в Черновцах - на 10 уездов, Закарпатье с центром Ужгород - на 4 комитата.