С этой оценкой трудно не согласиться, учитывая, что все, действительно, обстояло так. Меньшевики и правые эсеры составляли меньшинство на Втором съезде Советов и не поддерживали план вооруженного восстания большевиков и левых эсеров. Они требовали переговоров с Временным правительством об образовании нового кабинета министров. Естественно, они не получили одобрения съезда, в результате чего обиделись и покинули фракцию. Они, вместо того, чтобы остаться и влиять на действия большевиков, объявили о создании новой организации – ПЛСР (партии левых социалистов – революционеров), в чем проиграли. Свою ошибку, к сожалению, они слишком поздно поняли, теперь уже ничего сделать было нельзя, власть захватили большевики.
С этой оценкой трудно не согласиться, учитывая, что все, действительно, обстояло так. Меньшевики и правые эсеры составляли меньшинство на Втором съезде Советов и не поддерживали план вооруженного восстания большевиков и левых эсеров. Они требовали переговоров с Временным правительством об образовании нового кабинета министров. Естественно, они не получили одобрения съезда, в результате чего обиделись и покинули фракцию. Они, вместо того, чтобы остаться и влиять на действия большевиков, объявили о создании новой организации – ПЛСР (партии левых социалистов – революционеров), в чем проиграли. Свою ошибку, к сожалению, они слишком поздно поняли, теперь уже ничего сделать было нельзя, власть захватили большевики.
Еміграція здебільшого була зумовлена екон. причинами (аграрне перенаселення, масове зубожіння укр. нас., сповільнені темпи розвитку економіки, низький життєвий рівень, висока смертність та ін.) , з політичних і релігійних причин.
Переселення українців на російські землі відбувалося в тій чи іншій мірі з давніх часів, принаймні з XV — XVI ст. Але найбільш масовими вони стали з другої половини XIX ст. після скасування кріпосного права в 1861 р. і у зв'язку з розвитком капіталістичних відносин, з розкладом селянства і зубожінням значної його частини. Селяни України, зокрема перенаселених місцевостей Лівобережжя й Правобережжя, стали шукати вільні землі, де вони могли б продовжувати сільськогосподарську працю і ведення свого власного господарства
Частка українців на Північному Кавказі тоді становила 33,6 %, в Кубанській області 47,4% (росіян — 42%), в Ставропольській губернії — 36,6 %. Понад 100 тисяч українців проживали тоді в Казахстані і Середній Азії, становлячи трохи більше 1 % загальної чисельності населення.