Пётр Первый являлся легендарной личностью, неимоверно выдающимся монархом. Без капли сомнения можно утверждать, что он был царем-революционером. Благодаря Великому Петру Первому Россия стала могучим государством. Он вывел страну на мировую арену в качестве полноценного конкурента для великих, к тому времени уже существующих, мировых держав. До правления Петра Россия таковой не являлась.
Объяснение:
Внутреннее устройство страны соответствовало отсталому уровню развития. Россия нуждалась в серьёзных переменах во всех существующих сферах жизнедеятельности. Для осуществления этих изменений необходим был приход сильного лидера, яркого политического деятеля. Таковым был Пётр Первый.
Именно за эти заслуги Пётр получил прозвище Великий. Можно сказать, что Пётр перевернул все с ног на голову. Ряд реформ, внедренных и доведенных до конца великим монархом, изменили Россию до неузнаваемости.
Новым было все: одежда, административное и государственное устройство, наука, архитектура, промышленность, армия, появился сильный военный флот и ещё многое много другое. Пётр прорубил окно в Европу. К прежней жизни перевоплощённая страна больше никогда не вернулась. Отныне Россия была гордостью сынов своих, любимой и милой сердцу отчизной.
Кінець XVIII — початок XIX ст. — вкрай несприятливий період в історії українського народу, позначений цілковитим підкоренням України. Більша її частина перетворилася на колонію Російської імперії. Проте й за таких обставин українці, спираючись на самобутню тисячолітню культуру й такі ж давні традиції власної держави, долали потужні асиміляторські заходи імперії, залишаючись окремим народом і мріючи про відновлення автономної, а то й незалежної Української козацької держави. Не випадково масово переписувалися й вивчалися козацькі літописи, в яких розповідалося як про часи Київської держави, так і Гетьманщини та Січі. В народних масах пам'ять про козацьку славу дбайливо зберігали мандрівні музиканти-співаки — кобзарі й бандуристи. Найвидатнішим кобзарем XIX ст. був Остап Вересай. Своєрідним предтечею національного відродження став видатний мислитель Григорій Сковорода (1722—1794), який проголосив, що «свобода — це найдорожчий скарб» і славив гетьмана Богдана Хмельницького. Чинилися й дієвіші кроки. Ще на початку 60-х pp. XVIII ст. козацька старшина збирала петиції з метою зміцнити автономію Гетьманщини. Коли у 1767 р. Катерина II про око скликала «Уложенну комісію», котра мала б встановити нові закони у державі, й запропонувала надсилати відповідні пропозиції («накази») різних станів (крім кріпаків), це знайшло широкий відгук в українському суспільстві. Люди повірили облудним обіцянкам цариці й зайнялися розробкою пропозицій для майбутньої реформи. У Прилуцькому полку було чітко висловлене бажання провести вибори нового гетьмана. Представники Ніжинського полку висловили бажання відновити Гетьманщину як автономну державу. Тоді генерал-губернатор П. Рум'янцев звелів скасувати вибори у Ніжинському полку, заарештувати депутатів і віддати під суд за «державну зраду». Одинадцять осіб було засуджено тоді до смертної кари. Їх потім помилували, але стало ясно, що думки про відродження Гетьманщини є небезпечними. На засіданнях Комісії, яка зібралася в Москві у 1767 p., деякі автономістичні ідеї висловив Григорій Полетика, але того ж року Катерина II припинила діяльність Комісії раз і назавжди. Настала «мертва доба» в історії українства, коли панівні верстви українського суспільства перейшли на вірнопідданську службу Російській імперії, відмовились не тільки від прагнення до Української незалежної держави, а й взагалі від всього українського (мови, культури, традицій тощо), поступово русифікувались. За це верхівка українського суспільства отримувала право на спадкове дворянство і збереження визиску кріпаків.
Объяснение: