У горах Вірменії беруть свій початок дві річки: Євфрат і Тигр. Вони течуть на південний схід і впадають у Перську затоку. Країну, яка в давнину була розташована в середній і нижній течії цих двох річок, називають Дворіччям. Греки називали її Месопотамія, що їхньою мовою означає Межиріччя. За природними умовами Дворіччя поділяють на Північне (тобто Верхнє) та Південне (або Нижнє) Дворіччя.
Південне Дворіччя – це зона пустельного клімату. Влітку надто жарко: спека сягала 50 °C у затінку, а засуха тривала по 7–8 місяців. Нерідко піщані й пилові бурі вкривали пилом навколишні поля й гаї. Узимку (3–4 місяці) ураганні зливи перетворювали низини в непрохідні болота. Вони кишіли різноманітними комахами, які розносили чимало хвороб. Таким чином, у найдавнішу епоху територія Південного Дворіччя була малопридатна для розселення людей. Перші поселенці, мабуть, прибули сюди не добровільно, а гнані тяжкою необхідністю (нестачею харчів та натиском вороже налаштованих сусідів).
Люди оселялися на цій негостинній землі лише завдяки двом річкам – Тигру та Євфрату, які несли в пустелю таку життєдайну вологу. У давнину вони текли майже паралельно, тому їх називали ріками-близнюками. Розливи Євфрату і Тигру не такі, як Нілу, а короткі, бурхливі і часто несподівані. Коли навесні в горах
Вірменії розпочинається танення снігів, обидві річки переповнюються, виходять з берегів і заливають околиці. Особливо небезпечна повінь під час припливу, коли вода в Перській затоці піднімається. Тоді води річок заливають усю країну. Саме у Дворіччі виник міф про Всесвітній потоп, який знищив майже все на Землі. Тому люди, які жили тут, перебували в постійному страху перед повінню. Коли вода поступово спадала, то залишався товстий шар масного мулу. Цей наносний ґрунт вельми родючий.
После полного драматизма совещания в деревне Фили было, в конце концов, решено ради сохранения армии оставить неприятелю Москву, и остановиться лагерем в Тарутино, находившемся недалеко от первопрестольной, что давало возможность армии отдохнуть, пополнить за счет прибывающих полков силы и быстро реагировать на непредвиденные действия французов.«В течение дня 14 сентября русская армия непрерывным потоком проходила через Москву и выходила на Коломенскую и Рязанскую дороги. По пятам шел король неаполитанский Мюрат с кавалерией. Милорадовичу, командовавшему авангардом, удалось добиться обещания Мюрата дать русским войскам спокойно пройти через город. Русский арьергард под командованием Раевского вечером остановился при деревне Вязовке, в шести верстах от Коломенской заставы. В это время, пройдя через город по Арбату, французская кавалерия дошла своими передовыми постами до села Карачарова.16 сентября армия Кутузова, пройдя через Москву, двинулась дальше по Рязанскому тракту, и, переночевав в лагере при деревне Кулаковой, она незаметно для Наполеона на следующий день, сделав поворот направо, двинулась вверх вдоль реки Пахры и 19-го заняла позицию на левом ее берегу при селе Красной Пахре на Старой Калужской дороге. Единственный путь сообщения Наполеона — Смоленская дорога — был перехвачен русской конницей.Бегство жителей из Москвы Клавдий ЛЕБЕДЕВ.Уже у Дорогомиловской заставы до Наполеона стали доходить странные слухи, шедшие из гвардии: из Москвы ушли почти все жители, она пуста, никакой депутации с ключами от города, которой ждал император, нет и не будет. Слухи подтвердились. Наполеон под Москвой15 сентября Наполеон въехал в Кремль. И уже накануне поздно вечером вспыхнули первые пожары. Но ни размеров, ни значения того, что началось, еще нельзя было предугадать даже приблизительно.Вступление Наполеона в Москву во время Отечественной войны 1812 годаС утра 16 сентября пожары усилились. Днем они еще не были так заметны. Но в ночь с 16-го на 17-е поднялся сильнейший ветер, который продолжался не ослабевая, больше суток. Море пламени охватило центр близ Кремля, Замоскворечье, Солянку, огонь объял почти разом самые отдаленные друг от друга места.Наполеон, когда ему доложили о первых пожарах, не обратил на них особенного внимания, но когда 17 сентября утром он обошел Кремль и из окон дворца, куда бы ни посмотрел, видел бушующий огненный океан, то, по показаниям графа Сегюра, доктора Метивье и целого ряда других свидетелей, император побледнел и долго молча смотрел на пожар, а потом произнес: «Какое страшное зрелище! Это они сами поджигают... Какая решимость! Какие люди! Это — скифы!» "Москва - это красивый город, - пишет су-лейтенант Л.Ф. Куантен, - он составляет 11 льё в окружности"Между тем пожар стал не только грозить самому Кремлю, но часть Кремля (Троицкая башня) уже загорелась, из некоторых ворот уже нельзя было выйти, так как пламя относило ветром в их сторону. Маршалы настойчиво стали просить императора немедленно переехать в загородный Петровский дворец. Наполеон не сразу согласился, и это чуть не стоило ему жизни. Когда он со свитой, наконец, вышел из Кремля, искры падали уже на него и на окружающих, дышать было трудно. «Мы шли по огненной земле под огненным небом, между стен из огня»,— говорит один из сопровождавших Наполеона.Страшный пожар бушевал еще и 17 и 18 сентября, но уже к вечеру стал ослабевать. Утих ветер, пошел дождь. Пожары продолжались еще и в следующие дни, но это было уже совсем не то, что гигантская огненная катастрофа 15—17 сентября, истребившая значительную часть города.
Объяснение:
У горах Вірменії беруть свій початок дві річки: Євфрат і Тигр. Вони течуть на південний схід і впадають у Перську затоку. Країну, яка в давнину була розташована в середній і нижній течії цих двох річок, називають Дворіччям. Греки називали її Месопотамія, що їхньою мовою означає Межиріччя. За природними умовами Дворіччя поділяють на Північне (тобто Верхнє) та Південне (або Нижнє) Дворіччя.
Південне Дворіччя – це зона пустельного клімату. Влітку надто жарко: спека сягала 50 °C у затінку, а засуха тривала по 7–8 місяців. Нерідко піщані й пилові бурі вкривали пилом навколишні поля й гаї. Узимку (3–4 місяці) ураганні зливи перетворювали низини в непрохідні болота. Вони кишіли різноманітними комахами, які розносили чимало хвороб. Таким чином, у найдавнішу епоху територія Південного Дворіччя була малопридатна для розселення людей. Перші поселенці, мабуть, прибули сюди не добровільно, а гнані тяжкою необхідністю (нестачею харчів та натиском вороже налаштованих сусідів).
Люди оселялися на цій негостинній землі лише завдяки двом річкам – Тигру та Євфрату, які несли в пустелю таку життєдайну вологу. У давнину вони текли майже паралельно, тому їх називали ріками-близнюками. Розливи Євфрату і Тигру не такі, як Нілу, а короткі, бурхливі і часто несподівані. Коли навесні в горах
Вірменії розпочинається танення снігів, обидві річки переповнюються, виходять з берегів і заливають околиці. Особливо небезпечна повінь під час припливу, коли вода в Перській затоці піднімається. Тоді води річок заливають усю країну. Саме у Дворіччі виник міф про Всесвітній потоп, який знищив майже все на Землі. Тому люди, які жили тут, перебували в постійному страху перед повінню. Коли вода поступово спадала, то залишався товстий шар масного мулу. Цей наносний ґрунт вельми родючий.
Если будет полезно поставте 5 звёзд, хорошего дня