образование дворянских детей.как известно, в средневековых дворянских семьях роль матерей в жизни сыновей ограничивалась тем, что они воспитывали их до 7 лет.
до начала двенадцатого века обучение будущего рыцаря практически не включало академическиго образования. неграмотен был вильгельм завоеватель, неграмотен был знаменитый уильям маршалл. это не значит, что они ничего не знали. просто их обучение было полностью основано на оральных принципах: учитель рассказывал, ученик запоминал, собеседования проводились.с 12 века, тем не менее, большая часть стала активно изучать письменную латынь. в 13и 14 веках, латынь уже входила в элементарное образование, но для желающих появились к тому времени переводы латинских текстов на национальные языки.
серьезная военная подготовка начиналась с 12-ти лет. для начала, будущим рыцарям укрепляли руки: бои на палках, поражение цели, врестлинг, стрельба из мальчиков также брали на охоту, где их главным делом было учиться конем. это тоже считалось частью военной подготовки, разумеется. и это было делом нелегким. некоторые учились, как дрессировать охотничьих птиц. все начинали с охоты на мелкую дичь, переходя постепенно на все долее крупную. хотя охота и считалась главной рыцарской забавой в мирное время, занятие это было довольно опасное. тяжелые травмы и гибель во время охоты были делом обычным. военное обучение заканчивалось к 15-ти , и у мальчиков начиналась взрослая жизнь, и этом возрасте, они обычно становились оруженосцами у рыцарей.девушки из благородных семей в 13-14 веке получали не менее основательное образование, чем юноши. их учили читать, писать, обучали как минимум одному иностранному языку, игре на музыкальных инструментах, пению, поэзии, этикету и искусству составлять музыкальные композиции. их обучали арифметике, в некоторой степени латыни (как минимум, церковной), давали уроки оказания первой и народной медицины. помимо этого, девушки обучались верховой езде, искусству выращивать и тренировать охотничьих птиц, танцевать, играть в шахматы, сочинять и рассказывать . это помимо вышивки и неизбежного прядения, которым в средние века занимались женщины и в лачугах, и во дворцах.
Основное положение теории Кейнса - признание кризисов явлением, органически присушим рыночной экономике и ее не к саморегулированию. Поскольку рыночная экономика не является совершенной и саморегулируемой, то максимально возможную занятость и экономический рост может обеспечить только активное вмешательство государства в экономику.
Государство воздействует на экономику путем увеличения или уменьшения спроса, применяя инструменты денежно-кредитной (в первую очередь речь идет о снижении процентной ставки) и налогово-бюджетной (финансирование частных предприятий из госбюджета и манипулирование ставкой налога) политики.
Разработанная Кейнсом теория государственного регулирования капиталистической экономики получила название кейнсианства (кейнсианской теории).
Основные идеи кейнсианской теории заключаются в следующем:
– Кейнс положил начало новому направлению в экономической науке, которое продолжает уточняться и углубляться по сей день. Он перешел в анализе экономических процессов с микроуровня на макроуровень. Его теория - это макроэкономическая теория.
– Предложен новый подход к регулированию производства и занятости в обществе с государства, показана роль государства как очень активной экономической силы, важнейшего участника и регулятора экономической жизни общества.
– Дж. Кейнс нашел взаимосвязь между психологией поведения человека и реальными экономическими процессами, обозначил взаимосвязь между склонностью людей к сбережениям и инвестициями в экономику.
Берлін – Під час окупації України до Третього рейху на примусові роботи вивезли до 2,4 мільйона українців. Наприкінці минулого століття німецькі політики, передусім соціал-демократи та «зелені», почали вимагати справедливості для забутих жертв нацизму, а в американські суди надійшли колективні позови до концернів, котрі під час війни використовували підневільну працю. У 2000 році Бундестаг ухвалив закон про створення фонду «Пам’ять, відповідальність і майбутнє», який надав фінансову до остарбайтерам. Чи переймається фонд їхніми долями нині?
На долю примусових робітників, за їхніми свідченнями, випали лише сльози та горе. Адже в Німеччині вони за важкої, виснажливої праці були безправними. Це пережив і Станіслав Ільницький, 1924 року народження, якого весною 1942 року вивезли до Німеччини з Києва. Протягом тижня «подорожі» у товарному вагоні бранцям давали лише воду. Як згадує пан Станіслав, у пункті призначення – Магдебурзі вивантажили силу-силенну народу.
«Німець по-німецьки говорить, нічого незрозуміло, а тоді давай палицями нас бити, гнав по вулиці, ніби овець. Випало мені на військовому заводі працювати: 10 годин роботи, а їжі – 200 грамів хліба, тарілка супу з брукви та дві картоплини. Охляв так, що перевели у легший цех», – розповідає колишній остарбайтер.
Станіслав Ільницький про примусові роботи в Німеччині
Суспільне визнання остарбайтерів як жертв нацизму
Станіслав Ільницький отримав компенсацію від німецького фонду «Пам’ять, відповідальність і майбутнє». Фонд завершив программу виплат у 2007 році. Примусовим робітникам із країн Європи та колишнього Радянського Сорюзу, за установчого капіталу 5,2 мільярда євро, переказано майже 8,7 мільярда німецьких марок – близько 4,5 мільярда євро – у формі разових індивідуальних виплат.
Утім, самі співробітники фонду схильні вважати це не компенсацією, радше фінансовою до , жестом доброї волі та справедливості. Для багатьох остарбайтерів, котрі й після повернення додому залишалися людьми другого сорту, оскільки для молодих практично неможливо було здобувати освіту у вищих навчальних закладах, а відтак про гідну роботу з гідною оплатою годі було й мріяти. Так само й для людей старшого віку. Навіть мешкати у великих містах їм було заборонено. Тож навіть невеликого розміру компенсації стали своєрідною «реабілітацією», суспільним визнанням їх як жертв нацистського режиму.
Соціальні й медичні проекти для живих
Хоч программа виплат завершена й термін «компенсація» більше не вживається, однак коштами, які залишилися від установчого капіталу, та доходами від нього фонд фінансує свою постійну діяльність із реалізації різноманітних соціальних і медичних проектів, спрямованих на підтримку колишніх примусових робітників з країн Східної Європи.
Щороку лише в Україну на різні проекти спрямовується 500 тисяч євро. Хоч цього й надто мало, враховуючи масштаби беззаконня і насилля, яке над остарбайтерами здійснювали нацисти, вважає представник фонду «Пам‘ять, відповідальність і майбутнє» Ельке Браун.
«Ми щорічно підтримуємо та реалізовуємо в Україні 15 гуманітарних проектів, які тривають приблизно два-три роки. Приміром, разом з українською партнерською організацією ми оголошуємо, що маємо кошти на проекти «Зустріч-діалог». Ідеться про невеликі проекти, що передбачають зустрічі з колишніми примусовими робітниками. Ми проводимо їх зокрема у невеликих містах чи селищах, за ємо на них також школярів і молодь. Ми підтримуємо хоч і дуже літніх, але ще активних люднй, які й самі ще в змозі до тим, хто вже не в змозі до собі сам. Таким активістам фонд надає кошти, щоб допомагати іншим остарбайтерам. Вони готують для них їжу або супроводжують до лікаря. Крім великих міст, програма «Зустріч-діалог» надзвичайно популярна у селах, а також у містечках поблизу зони конфліктів. Для людей похилого віку, які здебільшого самотні, це надзвичайно важливо», – сказала Радіо Свобода представник німецького фонду.
Ельке Браун запевнила, що фонд і надалі нестиме відповідальність не лише за дотримання прав людини та взаєморозуміння між народами, а й допомагатиме ще живим жертвам нацизму, тисячі яких і досі, й передусім у Східній Європі, її потребують