яскравою сторінкою середніх віків були хрестові походи. 27 листопада 1095 р. папа римський уран іі у клермоні закликав християн звільнити гроб господній. у святу землю рушило християнське воїнство від простих людей до монархів. в результаті першого хрестового походу в палестині постали чотири держави хрестоносців. загалом відбулося вісім походів. проте вже четвертий показав, що ідея священної війни проти ворогів християнства втратила будь-яку привабливість, а хрестовий рух втратив сенс. у 1291 р. пала остання фортеця хрестоносців у палестині.
хрестові походи породили таке явище як духовно-рицарські ордена. які стали вагомими чинниками середньовічної історії.
у хііі ст. католицька церква досягла вершини своєї могутності. але саме в цей час їй стала загрожувати давня небезпека – єресь. різні єретичні вчення швидко ширилися європою. для боротьби проти них церква застосовувала будь-які засоби: переконання, проповіді, інквізицію, хрестові походи. але приборкати єресь церква так остаточно і не змогла.
хіv ст. стало кризовим для католицької церкви. папи римські втрачають свою колишню могутність. навіть на 70 років потрапляють у полон до французьких королів (авіньйонське полонення). остаточно могутність пап підірвала велика схизма.
розбрат у церкві примусив задуматися. чи правильним шляхом йшло суспільство до бога. знову спалахнув рух єретиків. найсильніший рух за оновлення церкви спалахнув у чехії і був пов`язаний з вченням яна гуса. хоча рух вдалося приборкати, негаразди католицької церкви на цьому не скінчилися. але то вже інша історія.
культура середньовіччя була тісно пов’язана з релігією і церквою. бо саме релігія визначала світогляд середньовічної людини.
перші століття середньовіччя називали „темними віками” і навряд чи їх можна назвати сприятливими для поступу культури. проте саме в цей період відбувалося народження нової європейської середньовічної культури, яка черпала свої початки з античної спадщини, культури варварів і християнства. перші результати такої взаємодії стали відчутними в період «каролінгського відродження» (період правління карла великого).
у наступні два століття (іх-х ст.) у культурі знову спостерігався занепад і вона „замкнулася” за мурами монастирів. тут за мурами роздуми монахів породили схоластику – метод логічного мислення і пізнання. схоласти прагнули пізнати, як взаємозв’язані бог, всесвіт і людина. вершиною середньовічної схоластики стала діяльність фоми аквінського (1225 – 1274).
освічених людей у середні віки було відносно небагато. піднесення європи, що почалось у x ст., викликало потяг до знань і потребу в освічених людях. освіта почала виходити за межі монастирів. починаючи з xi ст. в європі зароджувалися вищі школи, що їх згодом назвали університетами. у них вивчали сім “вільних наук” — граматику, риторику, діалектику, арифметику, ію. остання містила ію, астрологію, музику. перші три науки складали “тривіум”, наступні чотири — “квадривіум”.
зосередженість у середні віки на вивченні лише святого письма не задовольняла людей, які замислювалися над пізнанням навколишнього світу. так у середні віки зароджуються дослідні знання, які стали підґрунтям для виникнення науки.
у середні віки була багатою літературна творчість. вона брала свій початок з героїчного епосу раннього середньовіччя. рицарські романи, поезія трубадурів і мінезингерів стали візитними картками епохи.
у середні віки книги були рідкістю. вони були дорогими і переписувалися від руки. але наприкінці середніх віків сталася справжня революція. завдяки поширенню паперу і винаходу книгодрукування (1445 р.) йоганом гутенбергом книга стала доступної для більш широкого круга людей.
xi – xv ст. мистецтво знало два основні художні стилі, які заступали один одного — романський і готичний. перший стиль — романський — панував у xi – xii ст., другий — готичний — у xii – xv ст. ці стилі найбільш яскраво проявилися в архітектурі замків і церков.
середньовічні храми прикрашалися фресками, іконами, скульптурами, згодом стали використовуватися і вітражі.
у хіv-хv ст. почалася епоха відродження. батьківщиною її в силу історичних обставин стала італія. в основі культури відродження був гуманізм. на той час під гуманізмом розумілося все те, що є зрозуміти і вивчити людину. культура відродження змінила середньовічне уявлення про світ, земне життя, людину і її чесноти. людина була поставлена у центрі світотворення.
прочтай поймешь
Василий 2 был младшим сыном в семье и, когда его отец умер, мальчику было всего 10 лет. Несмотря на то, что он являлся прямым наследником престола, его притязания на трон оспаривал родной дядя Юрий Дмитриевич, который также мог претендовать на титул великого князя согласно завещанию Дмитрия Донского.
После смерти отца, опекуном Василия стал Литовский князь Витовт (дед Василия по матери), который и должен был решить, кто станет новым великим князем. Имевший свои виды на Русь Витовт приложил все усилия, чтобы заключить мирный договор между Василием и Юрием Дмитриевичем. Согласно договору, Василий 2 становился новым великим князем, а Юрий Дмитриевич отказывался от борьбы за власть насильственным Единственная возможность для последнего получить титул – обратиться за ярлыком на княжение в Золотую Орду.
Таким образом, началом княжения Василия 2 Темного становится 1425 год.
Однако в 1430 году Витовт умирает, и князь Юрий Дмитриевич начинает свою борьбу за право стать великим князем. Он вступает в сговор с другими князьями и при поддержке своих сыновей и довольно значительной армии вторгается в Москву, захватывает власть и выгоняет Василия из города в 1433 году. Василий, получивший взамен звание князя коломенского собирает собственное войско из сочувствующих ему горожан и направляется с ним на Москву, чтобы выгнать Юрия. Поход оказывается удачным, и Василий снова становится во главе Москвы.
В течение всего своего правления Василий будет вынужден отстаивать свое право на власть в многочисленных стычках, сначала с дядей Юрием, а затем и с другими претендентами на трон. В результате одной из таких стычек он оказывается ослепленным, за что и получает в дальнейшем прозвище «Темный».
За годы своего правления Василий 2 несколько раз терял престол во время феодальных войн с другими князьями, но в скором времени снова возвращал его. Василий правил с перерывами с 1425 по 1462 год, вплоть до своей смерти.