В основі культури епохи Відродження (XIV — XVII ст.) лежить принцип гуманізму, утвердження гідності і краси реальної людини, її розуму та волі, її творчих сил. Гуманістична культура Відродження носила світський характер. Жагуча спрага пізнання реального світу і захоплення ним сприяли піднесенню науки і привели до відображення в мистецтві найрізноманітніших сторін дійсності і передали величний пафос багатьом творінням художників.
Важливу роль для становлення мистецтва Відродження мало нове розуміння античної спадщини. Вплив античності найсильніше позначився на формуванні культури Відродження в Італії, де збереглося безліч пам'ятників давньоримського та давньогрецького мистецтва.
Объяснение:
Уже в XIII—на початку XIV ст. змінився погляд на реальність, виникли нові ідеї, які й привели до радикальних змін у всіх сферах ідеології та світогляду і які були неможливі в умовах античного або середньовічного суспільства.
Вони — результат того, що в міру зростання міст і появи бюргерства утворюються засади мирського світорозуміння, якому тісно в рамках теологічного аскетизму. Е. Гарен, незаперечно, має рацію, коли говорить про "полемічну свідомість", про "чітке поривання до бунту", про "програму розриву зі старим світом з метою встановити інші форми освіти і спілкування".
Нові інтелектуальні інтереси, віра в свої сили несумісні з контролем над діяльністю людини та мислення з боку церкви. Церковна регламентація життя, яка в середні віки здавалася природною, почала гнітити. "Божественне знання" потроху витіснилось інтелектуальними інтересами, які поки що випадали з офіційної університетської програми.
Художники і мислителі цієї епохи, як відомо, були титанами за силою думки, пристрасті і характеру, багатосторонністю і вченістю. Слід зазначити, що "універсальні" особистості виникали і через недостатню зрілість нового суспільства, в якому не було ще спеціалізації і стандартизації праці.
Очевидно, універсальність і багатосторонність таких майстрів, як Донателло, Леонардо да Вінчі, Альбрехт Дюрер, пояснюється не тільки їх надзвичайною обдарованістю, а й умовами їхньої праці і виховання. Вона була певною мірою "вимушеною". Оскільки поділ праці ще не торкнувся мистецтва, художники займалися всім: будівництвом церков, палаців, міських фортець, військових машин, поєднуючи найрізноманітніші види творчої праці — вони були живописцями, архітекторами, інженерами, декораторам
надіюся сподобалося
Взагалі цей період можна розділити на 2 етапи: 1) XVI - I пол. XVII ст., коли більшість українських земель знаходилась під владою Польщі і 2) II пол. XVII - XVIII ст., коли Більшість українських земель знаходилась в складі Російської держави.
Архітектура і образотворче мистецтво України XVI - XVIII ст. розвивались на самобутній давньоруській основі. Для цього періоду характерним є поступове проникнення в будівництво і живопис національних, народних рис, з одного боку, і зменшення церковних впливів та збільшення світських елементів, заповнення релігійних сюжетів образами, взятими з реального життя, ширше зображення природи, почуттів і переживань людини, більш гуманістичний зміст і реалістичні форми художніх витворів - з другого.
З активізацією суспільного життя в архітектурі намічається небувале піднесення. Хоч для будівництва через історичні умови цей період був надзвичайно несприятливим, проте на Україні будувалося багато і повсюдно. Будівельна програма включала в себе відновлення зруйнованих і будівництво нових міст,, зведення оборонних споруд, арсеналів, храмів, житла. Саме перевага світського будівництва є визначальною рисою тогочасної архітектури.
У нових історичних умовах зодчество набувало нового змісту, оновлюючи свою конструктивну систему та пластично-декоративні засоби. Це була ренесансна архітектура, що стала закономірним етапом у поступальному розвитку національних будівельних традицій. Її характерними ознаками були: чітка симетричність, ордерність, горизонтальність членування на поверхи, багатство декоративного оздоблення фасадів.
В українській архітектурі XVI - I пол. XVII ст. важливе місце займало оборонне будівництво. Часто використовувалася традиційна фортифікаційна система з земляними валами, глибокими ровами та дерев'яними стінами, якщо іншого матеріалу не було. Але водночас будуються фортеці, над спорудженням яких на за польської корони працюють іноземні спеціалісти. Гійом Левассер де Боплан у 1635 р. проектував замок в Кременчуці та фортецю Кодак на Дніпрі.
В цей же час в різних місцевостях України будувались замки й укріплення. Кам'яні замки здебільшого споруджувались на Правобережжі, насамперед на Поділлі і Волині, а також у Східній Галичині, на Північній Буковині і Закарпатті. Як фортеці часто будувались й культові споруди - церкви і монастирі.
Архітектори України вміло поєднували в будівництві український національний стиль з кращими надбаннями європейського ренесансу. Так було збудовано такі прекрасні споруди, як будинок активного діяча Львівського братства купця Костянтина Корнякта (1580). Вежа Корнякта (1588), каплиця Трьох святителів (1578) і Успенська церква (1598-1630) вкупі створюють унікальний ансамбль на Руській вулиці у Львові.
Как устанавливалось единовластие в Риме?
В 43 году до н.э. был учреждён второй триумвират. В его состав вошли бывший соратник Цезаря консул Марк Антоний, усыновлённый Цезарем Октавиан и римский аристократ Марк Лепид. Разгромив сторонников республики, Антоний и Октавиан отстранили от власти Лепида. Некоторое время они правили вдвоём: Октавиан управлял Римом и Италией, Антоний отправился в Египет, где женился на египетской царице Клеопатре. Однако вскоре между Октавианом и Антонием началась война. В ней победил Октавиан.
Египет был превращен в римскую провинцию. Октавиан вернулся в Рим и был встречен как великий герой и полновластный хозяин Рима.
В 27 году до н.э. сенаторы провозгласили Октавиана главой Римского государства. Они даже предложили ему именоваться новым основателем Рима.
Охарактеризуйте Октавиана Августа – первого римского императора.
Октавиан стремился пред стать защитником республики. Он не отменил прежние республиканские учреждения, но сосредоточил власть над ними в своих руках.
Себя Октавиан называл принцепсом. Так по традиции именовали первого в списке сената. Сенат же даровал ему титул Август (по-латыни священный, возвеличенный). Этот титул носили все последующие римские императоры. Августейшими особами называли монархов и членов их семей и в последующие эпохи. Октавиан также носил титул цезаря. Как главнокомандующий, Август был удостоен титула императора, который раньше в Риме получали лишь на короткий срок, пожизненно. Так было установлено единовластие Августа.
Со времён Августа императорами стали называться все правители Римского государства. Территория, на которую распространялась власть Рима, получила наименование Римская империя
Дайте определения понятиям «республика», «диктатура», «единовластие», «империя».
Республика – форма государственного правления, при которой все органы государственной власти либо избираются на определённый срок, а граждане обладают личными и политическими правами.
Диктатура – форма осуществления государственной власти, при которой вся полнота государственной власти принадлежит одной группе либо одному человеку.
Единовластие – сосредоточение власти в одном лице.
Империя – крупное государственное образование, возглавляемое императором.
Составьте рассказ о римской культуре в эпоху Августа.
В годы правления Августа творили великие римские поэты и писатели, которым император покровительствовал. В этом ему друг богатый римский всадник Меценат. Он поддерживал талантливых людей деньгами, чтобы они занимались творчеством. Вокруг Мецената собирались литераторы, художники, любители искусства. Имя Мецената стало нарицательным. И сегодня так называют покровителей искусства, своими деньгами его развитию.
Меценат поддержал великого римского поэта Вергилия. У римлян не было своего героического эпоса, подобного гомеровскому. Август поручил поэту Вергилию создать величественную поэму о ранней истории римского народа
В поэме «Энеида» прославлялись подвиги троянца Энея и предсказывалось великое будущее Рима.
Знаменитым лирическим поэтом был Гораций. Он воспевал воцарившийся при Августе мир, радости жизни. Слава Горация пережила тысячелетия. Он и сам это предвидел. О своей поэзии Гораций писал: «Создал я памятник, бронзы литой прочней». Эта тема нашла своё продолжение в знаменитом стихотворении А.С. Пушкина «Памятник» («Я памятник себе воздвиг нерукотворный...»). Время Августа называют «веком золотой латыни».
Объяснение: