Объяснение:
Его стихи изучают, о нем пишут книги, его образ пытаются воплотить на театральных подмостках. Философский взгляд и мудрость Абая сквозь время, но всё так же актуальны, передает корреспондент «Хабар 24». Эта опера вдохновляет зрителей больше 75 лет. До дрожи пробирает музыка и история. Она не только о невозможной любви двух молодых людей Айдара и Ажар, но и о вечной борьбе консерватизма и перемен. Абай здесь против устаревших законов. Как и в жизни, он всегда стремился прививать новые ценности и хотел кардинально изменить мышление своего народа. Уже через год после того, как опера вышла в свет, театр получил имя поэта.
Осма́нська імпе́рія — ісламська монархічна держава турецької династії Османів. Існувала у 1299–1923 роках. Заснована султаном Османом І на території Малої Азії. У ранньому новому часі була наддержавою в Європі та Середземномор'ї. Знищила Візантійську імперію, захопивши її столицю Константинополь, перейменований на Стамбул (1453). У часи найбільшого розквіту в XVI — XVII століттях займала Анатолію, Близький Схід, Північну Африку, Балканський півострів і прилеглі до нього з півночі землі Європи. Мала численних васалів — Волощину, Молдовське князівство, Дубровницька республіка, Кримське ханство, Мекку, Трансильванію, Імеретінське царство та інших. Очолювалася султанами, що також носили титули падишаха, халіфа й імператора Риму. Керувалася міцним центральним урядом (портою) та багатонаціональною бюрократією на місцях. Столиця розташовувалася у містах Сегют (1299–1326), Бурса (1326–1365), Едірне (1365–1453) й Стамбул (1453–1922). Панівною релігією був суннітський іслам, представники інших релігій обкладалися податком. Основною мовою панівної верстви була османська турецька. Серед багатонаціонального населення найчисленнішими етносами були турки, греки, вірмени і араби. У XVI—XVII століттях мала одну з найкращих армій світу, каркас якої становили артилерія та яничарська піхота. Вела перманентні війни із Персією, Священною Римською Імперією, Угорським королівством, Польщею, Російською імперією, Венеціанською республікою, Папською областю і Мальтійським орденом. На вершині своєї могутності, під час правління Сулеймана I Пишного від воріт Відня до Перської затоки, від Криму до Марокко. Вступила в епоху занепаду після поразки у Великій турецькій війні (1683—1699). Сильно ослабла внаслідок корупції чиновництва, яничарських бунтів, поразок у російсько-османських війнах XVIII — XIX століть та націоналістичної політики молодотурків. Розпалася після Першої світової війни 1914—1918 років. 1922 року було скасовано монархію, а 1924 року — халіфат. Розпад держави закріпив Лозаннський договір 1923 року, внаслідок якого постала Турецька республіка, наступниця імперії. Колишні володіння Османів стали незалежними державами або володіннями Великої Британії, Франції та Росії.
Носив спеціальні титули перемоги: Germanicus Maximus ("великий переможець германський") в 307, 308, 314 і 328 рр.; Sarmaticus Maximus ("великий переможець Сарматський") в 323 і 334 рр.; Gothicus Maximus ("Великий переможець Ґотський") в 328 і 332 рр.; Dacicus Maximus ("великий переможець Дакії") 336 р.
Наступник імператора Діоклетіана. Будучи язичником, 312 року перед битвою із своїм суперником Максенцієм, правителем Італії, мав видіння Хреста («Під цим знаком переможеш»). Він звелів своїм воякам намалювати монограми Христа на своїх щитах і здобув перемогу. Своїм Міланським едиктом (313) дозволив сповідування християнства в цілій імперії. Перемігши усіх своїх суперників, став єдиним правителем і з політичних міркувань переніс столицю імперії до Віза́нтія, пізніше названого Константинополем.
Объяснение: