Га́лицько-Воли́нське князівство, або Королі́вство Русь[1] (лат. Regnum Russiæ[2] / Rusie[3]) — середньовічна монархічна держава у Східній Європі. Існувало у 1199—1349 роках. Керувалася князями і королями із династій Рюриковичів, П'ястів та Гедиміновичів. Утворене волинським князем Романом Мстиславичем внаслідок приєднання Галицького князівства у 1199. Після коронації Данила Романовича у 1253, стало Руським королівством, спадкоємцем київської династії, продовжувачем європейських, руських політичних і культурних традицій.
Одне з найбільших князівств періоду феодальної роздробленості Русі. До його складу входили Галицька, Перемишльська, Звенигородська, Теребовльська, Володимирська, Луцька, Белзька, Холмська та Берестейська землі, Пониззя (пізніше Поділля), а також територія між Східними Карпатами, Дністром і Дунаєм — Шипинська та Берладська землі, на яких згодом виникло Молдавське князівство.
Проводило активну зовнішню політику в Східній і Центральній Європі. Головними ворогами (конкурентами) були Польща, Угорщина, з середини XIII століття — Золота Орда і Литва. Для протидії сусідам неодноразово укладались союзи із католицьким Римом і Тевтонським Орденом.
Занепало внаслідок династичної кризи, надмірно сильні позиції боярської шляхти у політиці. У 1340 році, у зв'язку зі смертю від отруєння останнього повновладного правителя князівства Юрія ІІ Болеслава Тройденовича, розпочався тривалий конфлікт між сусідніми державами за галицько-волинську спадщину. У 1349 році королівство перестало існувати як єдина політично ціла одиниця: Галичина була поглинута сусіднім Польським королівством, а Волинь поступово інкорпорована Гедиміновичами до Великого князівства Литовського після смерті останнього руського короля та волинського князя Любарта. Угорщина не визнала зайняття Галицької землі Польщею у 1387 р. У 1434 році на його території було створено Руське, а в 1462 — Белзьке воєводство.
Революції 1848—1849 років (відома під назвою «Весна націй» та «Народна Весна») — низка революцій, що сталася в Європі у 1848 році. Весна Націй досі залишається наймасштабнішою у європейській історії хвилею революцій, проте у зв'язку з політичними реакціями, у всіх випадках влада була відновлена протягом року[1].
Революції були демократичними по своїй природі, ставлячи за основу знищення феодальної форми правління і створення незалежних національних держав[2].
Революційна хвиля зародилася в Франції на початку року та швидко поширилася на більшу частину Європи та частину Латинської Америки. Були охоплені близько 50 країн, революціонери не мали зв'язку між собою та не співпрацювали, діючи незалежно[2].
Шість чинників були основними: поширене невдоволення політичним курсом, вимоги вагомішої участі народу в управлінні країнами, вимоги вільної преси, вимоги робочого класу, поширення націоналізму і перебудова політичної системи серед монархів, аристократії, армії, церкви та селянства[2].