ответ:Римская империя была огромным даже по нынешним меркам государством со сложной системой управления и развитой инфраструктурой. Ее падение, точнее – ситуация, когда римские государственные институты и инфраструктура прекратили функционировать в западной части Римского мира и испытали серьезное потрясение в восточной, стало следствием множества причин. Среди первых необходимо назвать политический кризис: в Римской империи не было строго продуманной системы передачи власти. Эксперименты Диоклетиана по созданию императорской коллегии, основанной на меритократическом принципе, а также кровнородственный династизм Константина не прижились окончательно; в результате эти формы соседствовали с военными узурпациями, которые впервые стали распространенным явлением еще в III веке. Нагрузка на границе обостряла процессы, которые шли внутри самой империи, ухудшая ситуацию в экономике и социальной сфере. Великое переселение народов, вызванное в т.ч. и климатическими причинами, привело к тому, что целые народы стали сниматься с насиженных мест и искать счастья в новых землях, что не могло не отразиться на устоявшемся быте римских провинций – вначале пограничных, а затем и внутренних. Императорам было все более затруднительно курсировать от границы к границе, отбивая атаки и нападения. Внутри общества Римской империи тоже все было неблагополучно: римская аристократия находилась во фронде по отношению к императорам второй половины IV века; городское население требовало хлеба и зрелищ, что в свою очередь приводило к колоссальным расходам; земледельцы, задавленные тяжелыми условиями жизни и непредвиденными обстоятельствами (климат, набеги, слабеющая центральная власть, амбиции местной элиты), пытались перемещаться, что привело к постепенному их закрепощению и дальнейшему бегству с насиженных мест. Наконец, в V веке императорский трон на западе Римской империи стал предметом сложных политических игр между варварской верхушкой в армии, римской аристократии и Константинопольским двором. Сменявшиеся императоры не могли держать ситуацию под контролем и шли на союз с варварскими племенами, которые приобретали все больше и больше самостоятельности, заселяя территории Римской империи. В какой-то момент процесс принял необратимый характер, и Римская империя превратилась в номинальную условность
Объяснение:
Більшість американських діячів часів війни за незалежність вважали невід’ємними права людини на життя, свободу, власність.
Право на життя означає гарантовану державою можливість не побоюватися насильницької смерті.Видатні американські діячі були добре знайомі з історією різних держав, тому їх надзвичайно цікавила республіканська форма правління в Стародавньому Римі. За такого правління повноваження уряду походять від народу. Він обирає керівників, які займають певні посади та чиновників, що їх обслуговують.
Засновники США вважали, що республіка здатна забезпечити передумови для справедливості суспільного блага, свободи та процвітання громадян.
Відповідно до прийнятої Конституції в США встановлювалася сильна центральна (федеральна) влада. Штати могли самостійно розв’язувати внутрішні питання, але фінанси, армія та зовнішня політика перебували в руках федеральної влади. За Конституцією Сполучені Штати Америки ставали федеративною республікою: федеративною — тому що складалися з рівноправних штатів, і республікою — тому що вищі посади в державі були виборними.Вищою законодавчою владою в США був Конгрес, що складався з двох палат: верхньої — сенату й нижньої — палати представників. Депутатів палати представників обирали всі, хто був наділений правом голосу. Сенат був створений на вимогу малонаселених штатів для дотримання рівності між штатами. Від кожного штату до Сенату входило по два сенатори. Сенат затверджував закони, прийняті палатою представників, і міг контролювати її діяльність.
Головою виконавчої влади був президент, який обирався на чотири роки. Президент США мав дуже великі повноваження: керував урядом, армією, міг скасовувати закони, прийняті Конгресом.
Владу Конгресу й президента мала обмежувати вища судова влада — Верховний суд, склад якого формував президент за згодою Конгресу. Через те що суддів призначали довічно, вважалося, що вони можуть виступити і проти президента, і проти Конгресу, якщо ті порушать закон. Верховний суд мав право скасовувати вже затверджені президентом закони.