1147 р. прийнято вважати роком заснування Москви за князювання владимиро-суздальського князя Юрія Довгорукого. Проте центром самостійного князівства вона стала лише у XIII ст. після монголо-татарської навали. Ймовірно, її першим князем був Михайло Ярославич Хоробрий (1247 – 1248 рр.). Остаточне виокремлення Московського князівства датується 70-ми рр. XIII ст. Доти Московське князівство входило до складу Владимирського князівства.
Родоначальником династії московських князів став син Олександра Невського — Данило. Його удільне князівство було одним із найменших. До нього входили околиці Москви радіусом 40 км. За Данила Олександровича відбулися перші територіальні придбання: 1301 р. він захопив у Рязанського князівства Коломну, 1302 р. за заповітом бездітного князя оволодів Переяславлем. У 1303 р. його син Юрій захопив у Смоленського князівства Можайськ. Юрій усе своє життя провів у боротьбі проти тверського князя за владимирський великокняжий престол, але загинув у одній із сутичок. По його смерті князем став брат Іван Данилович Калита (1325 – 1341 рр.). Слово “калита” означає “грошовий мішок”. Це був князь-скнара. Про його багатства ходили легенди, проте все воно могло вміститися в одній скрині. Володіння Калити були значно меншими, ніж сучасна Московська область. Проте за його правління сталися вагомі перетворення, що змінили долю Московського князівства.
У 1325 р. Іван Калита перевіз до себе на проживання пристаркуватого митрополита галицького Петра Волинця. Через рік Петро помер. Його поховали в недобудованому Успенському соборі. Як розповідає літопис, біля його гробу відбувалися різні дива. По деякім часі Петро вже як святий. Наявність святих мощей Петра і резиденції митрополита перетворили Москву на духовний центр Північно-Східної Русі, а московські князі почали претендувати на політичне панування у цьому регіоні.
Важливим у зростанні Москви став перехід на службу до московського князя боярських родин із різних міст колишньої Київської Русі.
Заповітною мрією московських князів було отримати ханський ярлик на велике княжиння, а це означало право на стягування данини для Золотої Орди. Основним суперником Москви у боротьбі за ярлик було Тверське князівство. У боротьбі між князівствами застосовувались будь-які засоби: підступи, доноси, вбивства. Зрештою, ярлик у 1328 р. дістався Івану Калиті, який використав антитатарське повстання у Твері. Московсько-татарські війська розгромили Твер. Після смерті Івана Калити його політику продовжили його сини Семеон Гордий (1340 – 1353 рр.) та Іван Красний (1353 – 1359 рр.).
Создание Русского централизованного государства было вызвано в первую очередь усилением экономических связей между русскими землями, ставшим следствием общего экономического развития страны.
Шел активный процесс разрушения натурального хозяйства, вызванный ростом производительности земледелия и ремесла. Все это объективно ставило на повестку дня вопрос о формировании единого хозяйственного пространства русских земель в интересах реализации избыточного продукта.
Помимо этого, концентрация собственности в руках великокняжеской власти и московской бюрократии предопределило их стремление к сильной государственности, контролирующей все русские земли.
Важнейшей политической предпосылкой являлась необходимость освобождения от монгольского владычества и защита западных рубежей страны. С середины XII века Северо-Восточная Русь вынесла, по подсчетам В.О. Ключевского, 160 войн и набегов монголов, литовцев, шведов и других иноземцев.