Сильні сторони: стабілізація міжнародного становища, принаймні до поч.. 30-х рр.., утворення нових держав у Європі, Ліги Націй – прототип сучасної ООН, постановка питань про роззброєння. Слабкі сторони: творці Версальсько-Вашингтонської системи вилучили з неї таку велику державу, як Радянська Росія, а СшА відмовилися бути її гарантом, що позбавило систему всезагального, універсального характеру, робило її вразливою і недієздатною; територіальне розмежування та визначення кордонів нових держав у Європі здійснювалося довільно, без урахування етнічного складу населення, що породило майбутні німецько - чехословацькі, польсько-німецькі, угорсько-словацькі, угорсько-румунські та інші суперечки; колоніальну систему збережено, колонії переможених держав лише поміняли господарів, що викликало піднесення національно-визвольного руху – Китай, Індія, Туреччина; проігноровані повоєнні економічні проблеми, окрім надмірних репарацій з Німеччини та її союзників, розірвано традиційні економічні зв’язки, звідси економічна та фінансова руїни в ряді країн та утвердження на цьому грунті тоталітарних і авторитарних режимів; Німеччину як велику державу було принижено статтями Версальського договору – роззброєння, репарації; розброєння було лише формальним, воно стосувалося держав, що програли війну; «договір 5-ти» обмежував виробництво лінкорів, але не підводних човнів, середніх кораблів, сухопутних сил, авіації, артилерії; неефективність Ліги Націй через корисливі позиції учасників.
ответ:Караханиды не стали копировать систему социально-экономических традиций своих предков. Ханы давали своим родственникам и приближенным права на получение с населения уделов налогов «икта», которые ранее взимались в пользу государства. Держателя икты называли арабским термином мукта, или персидским термином иктадар. После падения государства караханидов в начале 40-х годов XIIвека этот институт отвергли их завоеватели, кидани.
Содержание икты и регламентация прав иктадаров определялись четко. Низам аль-Мульк писал: «Мукта, у которых икта, пусть знают, что по отношению к народу им не приказано ничего, кроме как собирать добрым образом законную подать, что им препоручено; когда они это собрали, пусть будут у народа безопасны тело, имущество, жены и дети, пусть будут безопасны их вещи и владения, пусть не будет мукта к ним никакого пути» [1].
Институт икты не предусматривал юридически оформленного прикрепления крестьян к иктадару, хотя в трудах исследователей сохранились истории о том, что многие иктадары стремились закрепить за собой свои условные держания (икта) навечно.
Икты подразделялись на несколько разновидностей. Имелись феодальные земельные которые в свою очередь делились на крупные, средние и мелкие) и военная икта (размеры зависели от должности, военного ранга и заслуг иктадара). Крупные икты получали члены династии и сановники, мелкие доставались их вассалам. Передача икты оформлялась специальной грамотой, в которой указывался статус иктадара и стоимость надела в денежном выражении.
Кроме того, караханиды развивали институты натурального и денежного содержания военных лиц, которые должны были по первому требованию правителей являться со своими людьми на военную службу с оружием и снаряжением.
Новым источником налоговых поступлений в казну служили также большие земельные участки, конфискованные у врагов караханидской династии [2].
Одной из распространенных форм эксплуатации крестьянства была издольщина, согласно которой земля, находившаяся в собственности государства или наследственных землевладельцев, сдавалась крестьянам в аренду. Издольщик брал на себя обязательства сдавать государству и собственнику земли или распорядителю вакфа большую часть урожая в виде налога государству и собственнику земли, либо распорядителю вакфа.
Чаще всего издольщиками становились крестьяне, не имевшие своего участка орошаемой земли. Зачастую ими становились переселившиеся из Мавераннахра земледельцы или перешедшие к оседлости кочевники.
Объяснение:
Юлій Цезар вперше був призначений диктатором під час Громадянської війни рішенням претора Марка Емілія Лепіда влітку 49 року до н. е. для організації виборів у Римі. Він у цей час перебував в Іспанії, переслідуючи війська Помпея, і після повернення до столиці склав свої повноваження. Вдруге Цезар був заочно призначений диктатором восени 48 року до н. е. за ініціативою консула Публія Сервілія Ісавріка коли перебував з військом у Єгипті — отримавши необмежені повноваження на рік (замість традиційних шести місяців), Цезар призначив своїм помічником (начальником кавалерії) Марка Антонія, якого направив на Апенніни для управління Італією.
Після отримання вирішальної перемоги у битві при Тапсі (нині — Туніс) у 46 році до н.е., коли Цезарю підкорилась уся Північна Африка, він був утретє призначений диктатором, тепер вже на десять років, що, враховуючи його вік, 54 роки, розглядалось як пожиттєвий термін. Відмовившись від необмежених повноважень, наступнорго року Цезар був укотре обраний консулом і, здобувши 17 березня 45 року до н.е. перемогу біля міста Мунда (сучасна Іспанія) над військами Помпея Молодшого, повернувся в Рим, де рішенням сенату доповнив своє ім'я титулом «імператор», яке використовувалось для позначення полководця-переможця.
14 лютого 44 року до н.е. Імператор Гай Юлій Цезар учетверте став диктатором і другим, після Луція Корнелія Сулли, хто всупереч римській традиції отримав повноваження без всяких часових обмежень. Однак, на відміну від Сулли, який відмовився від диктаторських повноважень після завершення реформ, Цезар став першим, хто в Римі прямо заявив про намір правити довічно. Як цензор він мав право визначати склад сенату, як народний трибун — накладати вето на сенатські декрети, що позбавляло народні збори реального впливу на політичні процеси.
ісля вбивства Юлія Цезаря в березні 45 року до н. е. влада в Римській республіці перейшла до Марка Антонія, послідовника Цезаря, якого підтримали війська. Скориставшись заворушеннями, які охопили Рим, він швидко заволодів архівом Цезаря і державною скарбницею. Проте свої претензії на спадщину вбитого диктатора заявив 18-річний Гай Октавіан Фірін, внучатий племінник Цезаря, який таємно був ним усиновлений і призначений спадкоємцем.
Взявши собі ім'я свого прийомного батька (і приховуючи родове, проте незнатне, Октавіан), Гай Юлій Цезар розпочав закулісну боротьбу проти Марка Антонія. Користуючись підтримкою Цицерона, а подекуди закулісними інтигами, Октавіан зробив стрімку військову кар'єру і в 20 років став консулом. У 43 році до н. е. Марк Антоній, Октавіан і Марк Емілій Лепід утворили Другий триумвірат, який на 5 років перебрав владу у сенату для наведення в країні порядку. Скориставшись надзвичайними повноваженнями, триумвіри постановили вбити 300 сенаторів, причетних до смерті Цезаря, а наступного року розбили війська Брута і Кассія, вбивць Цезаря. За наполяганням Марка Антонія до проскрипційних списків попав і сенатор Марк Тулій Цицерон (як запеклий опонент Юлія Цезаря), чия рука і голова після його вбивства були виставлені на загальний огляд у Римі.
В 40 році до н. е. триумвіри розділили між собою сфери вливу — Октавіан отримував Захід республіки, Антоній, який на цей момент одружився з сестрою Октавіана, — Схід, а Лепід — Африку.
Ще за рік перед цим, прагнучи реалізувати плани Цезаря і здійснити похід проти Парфії, Антоній прибув до Єгипту, де познайомився з царицею Клеопатрою, колишньою коханкою Юлія Цезаря, від якого та народила сина Цезаріона. Закохавшись в неї, Антоній фактично перестав займатись державними справами, а в 36-37 роках до н. е. провів невдалу кампанію проти Парфії. В той же час Клеопатра за ці роки народила йому трьох дітей.
Щоб помститись, Октавіан наказав розшукати і оголосити заповіт Антонія, за яким Цезаріон ставав спадкоємцем Риму, а діти Антонія від Клеопатри — правителями Вірменії, Сирії, Малої Азії та Кіренаїки. Новини про це викликали занепокоєння римських сенаторів і вони оголосили Клеопатрі війну. Вирішальна битва відбулась 2 вересня 31 року до н.е. біля мису Акцій, на узбережжі Іонійського моря, — єгипетський флот був розбитий.
Через рік Октавіан завоював столицю Александрію Єгипетську і 1 серпня 30 року до н.е. Марк Антоній був змушений покінчити життя самогубством. Того ж дння за наказом Октавіана були вбиті Цезаріон та Антілл, старший син Антонія від першого шлюбу. Через кілька днів і Клеопатра після невдалих спроб отримати від Октавіана гарантії власної безпеки і передачі престолу своїм дітям позбавила себе життя.
Объяснение:
не а 15