Екатерина II, Петр I и «Медный всадник», 1782 год
Этьен Фальконе, «Запись» о дне открытия памятника
В царствование Екатерины уважение к Петру I, его деяниям и его памяти сделалось чем-то наподобие государственного культа. Сама императрица всячески подчеркивала свое преклонение перед Петром, постоянно носила медальон с его изображением и уже в 1763 году высказала пожелание возвести первому российскому императору новый памятник.
При этом при дворе постепенно складывался и культ Екатерины – сначала как наследницы и продолжательницы деяний Петра, а впоследствии – как нового воплощения императора. Французский посол Л.-Ф. де Сегюр писал о Петербурге до Екатерины и после: «До нее Петербург, построенный в пределах стужи и льдов, оставался почти незамеченным и, казалось, находился в Азии. В ее царствование Россия стала державою европейскою. Петербург занял видное место между столицами образованного мира, и царский престол возвысился на чреду престолов самых могущественных и значительных».
В годы правления Екатерины было приобретено первое крупное собрание картин для Эрмитажа, отдано распоряжение оградить Летний сад со стороны Невы решеткой (проект Юрия Фельтена), построили Большой Эрмитаж, здание Академии художеств, Малый Эрмитаж, Большой Каменный театр, Эрмитажный театр, Мраморный дворец и многие другие здания. «Воздвигнутые ею здания, – писал статс-секретарь царицы А. Грибовский, – соделали Петербург наипрекраснейшим городом в свете. В нем собрала она превосходные произведения во всяком роде». А немецкий путешественник Г. фон Реймерс отзывался обЭрмитаже так: «Храм, который Екатерина воздвигла ради общественного отдыха и непринужденных развлечений. Он, возможно, единственный в своем роде среди всех, предназначенных для этой цели. Всякое духовное устремление найдет здесь свой алтарь, на коем возвышенная проповедница сего храма с ее мудрым выбором и чувством меры поддерживает священный огонь, у которого собираются избранные ее доверенного круга. Сокровища искусства и труда их здесь окружают».
На сьогодні дві держави використовують назву «Китай». Це Китайська Народна Республіка (КНР), яка контролює територію материкового Китаю, Гонконг та Макао, а також Республіка Китай, яка володіє островами Тайвань, Мацу і Кіньмень.
Китай, або Хін[1] (кит. традиц.: 中國; спрощ.: 中国; піньїнь: zhōngguó, чжунго, «центральна країна») — культурний регіон і стародавня цивілізація Східної Азії. Китай належить до найбільш прадавніх цивілізацій, яка увібрала у себе велику кількість держав та культур впродовж 6 тисяч років. Громадянська війна у Китаї по закінченнюДругої світової війни спричинила поділ цього регіону на дві держави, котрі продовжують вживати у своїй назві слово «Китай». Це — Китайська Народна республіка (КНР), яка володіє материковим Китаєм, та Республіка Китай, яка контролює острів Тайвань та прилеглі до нього острови.
Китай має довгу і майже неперервну цивілізаційну історію та одну з найстаріших і найскладніших систем письма. До 19 століття він був однією з найпередовіших світовихполітій і основним культурним центром Східної Азії. Китайський вплив на сусідні держави залишається істотним до сьогодні. Китай — батьківщина багатьох технічних винаходів, які змінили долю людства. Серед них — папір, компас, порох, друкарство.
Китай має величезний економічний потенціал. Темпи приросту промислової і сільськогосподарської продукції дуже високі. За обсягом ВНП країна займає друге місце в світі після США, а у кінці XX ст. вона перебувала на сьомому місці.