1. Особливості розвитку культури українських земель у другій половині ХІV—ХV ст. Розвиток культури українських земель у другій половині ХІV—ХV ст. відбувався в суперечливих умовах. Безпосередній вплив на нього мали політичні, суспільні та господарські відносини.
Так, українські землі потрапили під владу іноземних держав: Польщі, Угорщини, Литви, Османської імперії й Московської держави. Умови розвитку культури в цих державах були різними. Попри негативність цього процесу, він мав і позитивний момент: культура українських земель стала відкритою для зовнішнього впливу. Так, через Польщу сюди проникли західноєвропейські форми — ідеї гуманізму, Відродження тощо. Проте, українська культура повністю не запозичувала якісь ідеї, а поєднувала різні елементи культурних впливів на основі давньоруської спадщини, у результаті чого поставали справжні шедеври світового рівня, які мали чітко визначене національне забарвлення. Також українці, не маючи власної вищої школи, отримали можливість навчатися в європейських університетах, долучаючись до загальноєвропейського культурно-освітнього розвитку.
У другій половині ХІV—ХV ст. почалася активна експансія католицької церкви, особливо в Галичині та на Поділлі, що перетворило українські землі на арену протистояння між католиками й православними. Православна церква, що втрачала підтримку держави, могла спертися лише на власний народ, на його творчі сили.
Крім того, через Україну проходила межа між християнською й мусульманською цивілізаціями, що теж впливало на культурні процеси.
Конечно, культ личности Брежнева был, это было видно невооруженным глазом. Однако Брежнев, после того, как встал в результате бескровного переворота к руководству партией и страной, сам о себе неоднократно говорил, что не считает себя лидером и вождем. У Брежнева практически не было врагов. Он, даже избавляясь от неугодных, делал это тонко и аккуратно. Когда Егорычева освободили с поста первого секретаря Московского горкома партии и направили послом в Бельгию, то на второй день Брежнев позвонил ему, посочувствовал и спросил, нет ли каких проблем. Егорычев сказал, что дочка вышла замуж, а квартиры нет. На второй день вопрос решился положительно. Однако доброта Брежнева имела и свою отрицательную сторону. Вместе с ней в стране пышным цветом расцветали коррупция, кумовство, взяточничество, всепрощение. Если Хрущев много творил всяких нелепых перестроек, то Брежнев не делал никаких резких телодвижений. Тишь и благодать. Любые попытки реформ, проявления хозяйственной самостоятельности, демократизации общества пресекались самым беспощадным образом. Однако хорошо уже и то, что при Брежневском культе личности не расстреливали за анекдоты о нем и не сажали в тюрьму. Да, была борьба с диссидентами, некоторых из них держали в психушках, но эти цифры не идут ни в какое сравнение с жертвами культа личности Сталина. Культ личности Брежнева приобрел уродливый, смехотворный характер. Под лозунгом стабильности кадров на руководящих постах засели беспринципные, одряхлевшие кадры. Им нужен был Генсек типа Черненко, который под стать им еле-еле передвигал ноги. Неимоверно разрослось словоблудие. Говорили, зачитывали доклады, речи, а потом по очереди издавали собрания сочинений. Чьи это были сочинения? Да интеллектуалов аппарата. Они писали, а члены Политбюро с трудом их читали. Иногда одну и ту же страницу два раза озвучивали. Сам Генсек издал 9 томов "своих" сочинений. Культ личности Брежнева создавался в первую очередь его ближайшим окружением, но немаловажную роль играли в этом и низкопоклоннические настроения руководящих работников партии в республиках и областях, городах и деревнях и на каждом предприятии практически. Однако какова личность, таков и ее культ. Нужно сказать, что Брежневский, как оказалось, еще далеко не самый плохой по своим последствиям.
Петр осуществил церковную реформу, выразившуюся в создании коллегиального (синодального) управления русской церковью. Уничтожение патриаршества отражало стремление Петра ликвидировать немыслимую при самодержавии петровского времени "княжескую" систему церковной власти. Объявив себя фактически главой церкви, Петр уничтожил ее автономию. Более того, он широко использовал институты церкви для проведения полицейской политики. Подданные, под страхом крупных штрафов, были обязаны посещать церковь и каяться на исповеди священнику в своих грехах. Священник, также согласно закону, был обязан доносить властям обо всем противозаконном, ставшим известным на исповеди. Превращение церкви в бюрократическую контору, стоящую на охране интересов самодержавия, обслуживающую его запросы, означало уничтожение для народа духовной альтернативы режиму и идеям, идущим от государства. Церковь стала послушным орудием власти и тем самым во многом потеряла уважение народа, впоследствии так равнодушно смотревшего и на ее гибель под обломками самодержавия, и на разрушение ее храмов.
1. Особливості розвитку культури українських земель у другій половині ХІV—ХV ст. Розвиток культури українських земель у другій половині ХІV—ХV ст. відбувався в суперечливих умовах. Безпосередній вплив на нього мали політичні, суспільні та господарські відносини.
Так, українські землі потрапили під владу іноземних держав: Польщі, Угорщини, Литви, Османської імперії й Московської держави. Умови розвитку культури в цих державах були різними. Попри негативність цього процесу, він мав і позитивний момент: культура українських земель стала відкритою для зовнішнього впливу. Так, через Польщу сюди проникли західноєвропейські форми — ідеї гуманізму, Відродження тощо. Проте, українська культура повністю не запозичувала якісь ідеї, а поєднувала різні елементи культурних впливів на основі давньоруської спадщини, у результаті чого поставали справжні шедеври світового рівня, які мали чітко визначене національне забарвлення. Також українці, не маючи власної вищої школи, отримали можливість навчатися в європейських університетах, долучаючись до загальноєвропейського культурно-освітнього розвитку.
У другій половині ХІV—ХV ст. почалася активна експансія католицької церкви, особливо в Галичині та на Поділлі, що перетворило українські землі на арену протистояння між католиками й православними. Православна церква, що втрачала підтримку держави, могла спертися лише на власний народ, на його творчі сили.
Крім того, через Україну проходила межа між християнською й мусульманською цивілізаціями, що теж впливало на культурні процеси.