Произведение создал великий поэт, писатель Александр Сергеевич Пушкин. Творчество мастера только начинает раскрываться. Автор пронзил поэму сказочным присутствием. Основная идея весьма интересна.
Главный герой Руслан женился на прекрасной дочери князя Людмиле. У персонажа есть соперники: Рогдай, Фарлаф, Ратмир. Они опечалены тем, что служит поводом для праздника. Когда молодая пара направилась в свои покои, произошло нечто: прогремел гром, стало темно. После этого герой понял, что девушка пропала. На поиски отправляются три витязя и Руслан.
Смелый Руслан узнал, что похитителя зовут Черномор, он волшебник. Рогдай считал, что главный соперник в битве за Людмилу – это новоиспеченный муж. Он желает убить его, что бы украсть любовь девушки. Сражение состоялось близ берегов Днепра. Лучшим воином оказался наш герой, Рогдай принял смерть в реке.
В это время Людмила проснулась и осознала, что находится в богатых покоях. Три девушки заплели ей косу, надели красивые наряды. Княжна же только вспоминает своего возлюбленного. Ночью, в гости к похищенной особе, приходит Черномор, он испугался ее крика и запутался в собственной бороде (в ней живет вся его сила).
Руслан видит поле былой битвы, найдя для себя доспехи, он не смог подобрать достойный меч. Там он повстречал голову великана. Голова рассказала о том, что с ней произошло, о подлости брата-карлика Черномора, который отрубил великану во время сна голову при могущественного меча. Из рассказа он понял, что вся сила похитителя в его длинной бороде.
Герой вызывает на поединок колдуна, чтобы освободить возлюбленную. Битва продолжалась три дня, сражение было великим. Руслан смог отрубить бороду злодею. Он вернулся во владения Черномора, ища Людмилу. Когда он случайно сорвал с нее шапку-невидимку, обнаружил, что она заколдованная в бесчувственном состоянии. Появившись, добрый волшебник Финн, сказал, что Людмилу нужно отвезти в Киев, там она очнется. Так герой и сделал.
На пути домой, он сообщил голове, что отомстил за нее, великан смог умереть спокойно. Ратмир же нашел счастье в другой девушке, встретившись, бывшие соперники пожелали друг другу счастья. Но к трусу Фарлафу явилась злая колдунья Наина, она отвела его к спящему Руслану. Фарлаф трижды ударил в грудь Руслана и украл девушку. Он привез Людмилу в Киев, но она не приходит в сознание.
Руслана Финн, он оживил его с мертвой и живой воды. Волшебник вручил герою кольцо, чтобы любимую. Князь с войском защитил свой город от войска печенег. Он расколдовал Людмилу.
Можно сделать вывод, что добро побеждает зло.
Визрівання передумов скасування кріпацтва. Скасування кріпацтва в Західній та Східній Україні. Економічний розвиток у пореформений період
Наприкінці ХVІIІ ст., після поділу Польщі, більша частина українських земель увійшла до складу Російської імперії. Східна Україна тих часів поділялася на такі частини: Лівобережжя (Чернігівська і Полтавська губернії), Правобережжя (Київська, Подільська і Волинська губернії), Слобожанщина (Харківська губернія) та Новоросія (південна, або степова, частина, Катеринославська, Херсонська та Таврійська губернії). Кожна з цих частин мала свої особливості в розвитку економіки. Так, на Лівобережжі та Слобожанщині переважали дрібні та середні поміщицькі господарства, які використовували працю кріпаків, що гальмувало розвиток капіталізму. На Правобережжі та в Степовій Україні переважали великі латифундії; ця обставина сприяла розвитку капіталістичних відносин. Особливо це стосується Степової України, де був найнижчий процент кріпаків. Перед реформою 1861 p. він становив у Правобережній Україні, де кріпацтво існувало з давніх часів, 58% загальної кількості населення, в Лівобережжі — 35%, у Південній Україні — 25%; пересічно по всій Україні 40% населення становили покріпачені селяни. Найменше їх було в Таврійській губернії — 6%.
У першій половині XIX ст. тривав процес розкладу пануючих феодально-кріпосницьких відносин і розвитку капіталістичних відносин. Розвивалася промисловість, зростала кількість міст і міського населення, розвивався внутрішній ринок, розширювалися зв’язки із зовнішнім ринком — усе це збільшувало попит на товарну сільськогосподарську продукцію. Поміщики дедалі більше втягувалися в товарно-грошові відносини: вони збільшують посівні площі, знеземлюють селян, розширюють урочну систему, купують свій більш досконалий сільськогосподарський реманент. Деякі поміщики намагалися раціоналізувати своє господарство: переймали досвід передових господарств, запровадили досягнення агрономії і агротехніки, переходили до багатопілля, застосовували найману робочу силу. Проте більшість їхніх спроб закінчувалася невдало.
Намагаючись підвищити прибутковість господарств, поміщики розширювали посіви технічних культур: коноплі, тютюну, льону. З 20-х років ХІХ ст. починають культивувати посіви цукрових буряків. Це було дуже вигідно: десятина землі, засіяна цукровими буряками, давала прибуток у чотири рази більший, ніж десятина пшениці.
У поміщицьких маєтках розводили коней, велику рогату худобу, овець. Особливу увагу приділяли вирощуванню тонкорунних овець. У 1850 р. в Україні налічувалося близько 10 млн голів овець, з них майже половина тонкорунних.
Збільшувало прибутки поміщиків і промислове підприємництво. В маєтках будувались гуральні. Горілку продавали на місці і вивозили. Поміщики відкривали власні шинки, деякі з них мали до 20 шинків і більше. З 20-х років ХІХ ст. поміщики почали будувати цукрові заводи. Проте і в цукроваріння, і в суконну промисловість почав пробиватися купецький капітал.
Объяснение: