Жыра́у (от каз. жыр — песня, стихотворение[1]) — народный поэт и певец в казахской поэзии. Данный термин упоминается в источниках с XV века. В отличие от жыршы, жырау является не только исполнителем, но и автором произведений. Певцы-жырау считаются родоначальниками казахской литературы[2].
Излюбленный жанр жырау — толгау (каз. толғау — раздумья), то есть стихотворение-раздумье, содержащее большое количество назиданий и афоризмов. Певцы-жырау в своих песнях давали мудрые советы, проповедовали истину, добро и справедливость, воспевали мотивы национального единства, выражали интересы простого народа, подчеркивали красоту и силу природы. В эпоху Казахского ханства жырау считались признанной крупной политической силой в ханской ставке и исполняли различные общественные функции[2]. Многие из них были не только поэтами, но и биями — вождями племён и племенных союзов, а также батырами — предводителями дружин[1]. Жырау были одними из немногих, кто имел право высказать недовольство хану[2].
Первыми представителями казахской поэзии считаются Асан Кайгы и Казтуган-жырау, жившие в XV веке. Наиболее известные их последователи в XVI-XVII веках — Сыпыра-жырау, Шалкииз-жырау, Доспамбет-жырау, Маргаска-жырау, Жиембет-жырау, Актамберды Сарыулы, Татикара-жырау. В XVIII веке казахская поэзия переживает новый виток развития, связанный с войной с джунгарами, присоединением к России и обострении внутренних противоречий в казахском обществе[1]. Этот период связан с именами таких поэтов, как Умбетей-жырау (1706—1778), Бухар-жырау (1668—1781), Кожаберген-жырау (1663—1762)[2].
Название произведения «Зар заман» Шортанбая-жырау дало название периоду активной колонизации Российской империей и отмены ханской власти в Казахской степи.
В современности для именования фольклорных казахских поэтов вместо слова «жырау» обычно используется термин «акын», ранее употреблявшийся лишь для именования поэтов-импровизаторов, участвующих в айтысах — поэтических состязаниях.
Объяснение:
надеюсь
1. Каковы особенности НОД в странах Ближнего и Среднего Востока в 20-30г ?
В Сирии французские власти пытались подавить восстание враждой между группировками маронитов и освободительного движения , также были попытки найти компромисс с лидерами ливанской и сирийской буржуазии.
2. Почему в межвоенный период империалистическим державам удалось сохранить колониальную систему?
Потому что, страны были ослаблены войной.
3. Каковы отличительные черты социально-экономического и политического развития Саудовской Аравии в 20-30-х годах?
Они очень быстро стали независимым государством, которое также в короткие сроки обеспечило жителям безопасность, и прекратило феодально-племенные междоусобицы. Однако реформы Абдул-Азиза, его стремление согласовать гос. устройство с ваххабитскими идеалами первых веков ислама соответствовали уровню обществ. развития королевства ( которое соответствовало средневековому обществу),отстав на несколько столетий. При этом здесь были обнаружены огромные запасы нефти, что привело к фантастическим доходам.
4. Какие политические изменения произошли в Сирии и Ливане в 20-30-е г?
Сирию раздробили на мелкие государства, которые также управлялись французами, и с первых дней оккупации началось восстание. Дабы подавить его французы создавали разные собрания и полит. структуры, также в попытках остановить восстание они признали Сирию независимым государством и вели различные переговоры с лидерами нац. блока. После, восстание перекинулось на Ливан. Затем они пытались подавить восстание враждой между группировками маронитов и освободительного движения , также были попытки найти компромисс с лидерами ливанской и сирийской буржуазии. В итоге Франция подписала франко-ливанский договор. Правда, накануне ВМВ в Ливане вновь установился неограниченный контроль французских оккупационных властей.
Слово "гайдамаки" походить від турецького "гайде", "гайдамак", що означало "гнати, турбувати, переслідувати". Спочатку гайдамаками українських повстанців назвала польська шляхта, а потім вони почали цим іменем називати себе самі.
Гайдамацький рух – це насамперед широкий соціальний рух селянства, спрямований проти гніту польських і українських феодалів. Але оскільки феодалами на Правобережжі були переважно польські або полонізовані українські шляхтичі, вони виступали носіями й національне-релігійного гніту. Тому класова боротьба селянства проти кріпосництва набирала тут національно-релігійне забарвлення. Разом з тим, гайдамаки боролися й за возз'єднання Правобережжя з Лівобережжям в єдине ціле.
Основною масою повстанців були кріпаки, селяни, яким загрожувало покріпачення, сільські наймити, а також міська біднота. Активними учасниками, а то й ватажками усіх загонів були запорізькі козаки. Крім українських селян, міщан, запорожців, у гайдамацьких загонах були й представники інших народів. Підтримувало гайдамак і нижче православне духівництво, незадоволене насадженням католицизму.
Перша згадка в історичних джерелах про гайдамак відноситься до 1715 р. Але найбільшого розмаху цей селянський рух досяг у 1734, 1750 і 1768 роках.
Так, у 1734 р. повстанський рух охопив Київщину, Брацлавщину, Поділля й поширився аж до Східної Галичини. На Брацлавщині, яка стала центром боротьби, гайдамацькі загони очолив старшина надвірних козаків князів Любомирських – Верлан.
Його півтора-тисячний загін став основною силою повстання. Крім Верлана діяло багато інших загонів – Чалого, Гриви, Медведя, Писаренка та ін.
Гайдамаки звільнили Вінницю, Броди, Жванець, Збараж та інші міста, обложили Кам'янець-Подільський. Царські війська, повертаючись з Польщі через Правобережну Україну, разом з польськими військами розгромили і розсіяли гайдамацькі загони. Але вони швидко організовувались знову й продовжували нападати на польську шляхту.
З цієї причини підкреслимо, що вже в 1750 р. численні гайдамацькі загони знову діяли по всій правобережній Україні. Повстанці розгромили багато панських маєтків, захопили ряд міст і містечок, у тому числі Вінницю, Умань, Чигирин, Радомишль, Фастів, Корсунь та ін.
Але, як і раніше, повстанські загони діяли роз'єднано, на мали єдиного керівництва, тому польська шляхта і царські війська спільними зусиллями придушили повстання. Проте рух не припинився.
Найбільшого розмаху гайдамацький рух набрав у 1768 р. Це повстання увійшло в історію під назвою "Коліївщина" (від слів – кіл, колоти). Підсилили і прискорили розвиток повстання незгоди й чвари серед польських шляхтичів та вступ російських військ на Правобережжя. Під тиском царського уряду польський король підписав з російським урядом трактат про зрівняння в політичних правах з католиками православних і протестантів.
Як і слід було очікувати, значна частина польської шляхти негативно поставилась до цього трактату. Створивши збройні союзи-конфедерації, шляхтичі виступили у "хрестовий похід" проти православних.
Для боротьби проти конфедератів царизм направив на Правобережжя військо. Місцеве українське населення сприйняло появу російських збройних формувань як до у боротьбі проти офіційної польської влади. Блискавично рознеслася чутка про те, що нібито Катерина II видала "Золоту грамоту", в якій закликала селян до боротьби з польською шляхтою.
Найбільшого розмаху повстання набрали на Київщині й Брацлавщині. Тут діяло близько 30 загонів народних месників.
Центральною подією повстання 1768 р. був виступ під керівництвом М. Залізняка та І. Ґонти і взяття їхніми загонами Умані – міцної фортеці, однієї з ключових опорних точок польської шляхти у цьому регіоні, що стало переломним моментом у розгортанні Коліївщини.
Разом з тим, повстання стало поширюватися на Поділля, Східну Галичину і загрожувало перекинутись на Лівобережжя, Новоросійську губернію і на Запоріжжя. Це викликало тривогу як польського, так і російського уряду.
За таких умов царські війська виступили на боротьбу проти повстанців. Загін донських козаків 27 червня під Уманню оманою оточив повстанський табір, заарештував Ґонту й Залізняка та інших гайдамак. Решту загонів було розбито в боях в 1769 р.
Таким чином, незважаючи на поразку, гайдамацький рух мав велике історичне значення. Він завдав відчутного удару режиму в Польщі, розхитав феодально-кріпосницьку систему, стримав посилення соціального й національного гноблення, мав значний вплив на піднесення антифеодальної боротьби по всій Україні.Объяснение: