Значний внесок у поширення гуманістичних ідей у Польщі зробив Філіп Каллімаха, який працював у Краківській академії. З Німеччини та Нідерландів, в основному через портовий Гданськ, на польські землі поширився вплив Реформації. Добру пам'ять у суспільстві залишила діяльність відомого німецького гуманіста Конрада Цельтиса - вихователя дітей короля Казимира Ягеллончика.
Після нетривалого занепаду, у 1400 р. відновила свою діяльність Краківська академія, яка поступово перетворилася на справжній науковий, навчальний та культурний центр, де відбувалося формування багатьох поколінь польської інтелектуальної еліти. Свого часу з ініціативи короля Владислава II Ягелло та його дружини Ядвіги був заснований спеціальний фонд для до академії, яка згодом дістала назву Ягеллонського університету. Найбільше уваги в навчальних планах цього закладу приділялося вивченню природничих наук, насамперед - математики й астрономії. Студенти вивчали також географію, теологію, філософію, право, граматику, риторику, поетику тощо.
В академії зародилася польська правова школа. Один із її представників ректор академії Павел Владкович зажив слави своїм виступом на церковному соборі в Констанці, де він захищав Яна Гуса. В академії під наглядом видатних астрономів Марціна Круля і Войцеха з Брудзьоеа у 1491-1495 рр. навчався Миколай Копернік (1473-1543). Своїм трактатом "Про обертання небесних сфер" М. Коперник здійснив справжню революцію в астрономії, довівши що Земля обертається навколо Сонця, а не навпаки. В академії було здійснено спробу розробити правила польської літературної мови, а Якуб Паркош написав перший трактат з орфографії. Інтерес до географії знайшов утілення у трактаті Мацея з Мехова "Про дві Сарматії". Хроніст Бернард Вановський намалював кілька великих карт Європи.
У Краківській академії розпочав свою творчу діяльність і Ян Длугош (1415-1480), наукова праця якого "Історія Польщі (Щорічники або хроніка славного Польського королівства)" вважається вершиною польської середньовічної історіографії. Автор використав документи, хроніки й свідчення безпосередніх учасників важливих подій, завдяки чому "Щорічники" й досі залишаються цінним джерелом при вивченні польської минувшини. Певного поширення набули історичні праці М. Бельського, М. Кромера, Л. Гурницького.
Важливу роль у розвитку освіти і культури відіграло виникнення друкарства. Перша в Польщі друкарня відкрилася 1474 р. у Кракові. Тут видавалася як релігійна, так і світська література, документи сейму, закони, у тому числі й польською мовою. Серед видань того періоду слід виокремити трактат "Меморіал про устрій Речі Посполитої" доктора права Яна Остророга (1436-1501) та працю Анджея Фрича-Моджевського (1503-1572) "Про виправлення Речі Посполитої". Згадані вчені були видатними теоретиками державного права й виступали послідовними прихильниками централізації і зміцнення Польщі. Бурхливий розквіт переживала література, найвизначнішими представниками якої були фундатори польської літературної мови - Миколай Рей і Ян Кохановський.
Значного поширення набула бібліотечна справа. Так, велику бібліотеку мав король Сигізмунд II Август, збирачем і знавцем літератури був архієпископ Львівський Гжегож із Санока. У Познані, Кракові, Гданську, Торуні, Ракові у школах і гімназіях створюються перші бібліотеки. Стиль Ренесансу поступово поширився в польській архітектурі. Саме в цей період будуються такі архітектурні перлини, як Вавельський королівський замок у Кракові, Сигізмундова каплиця - усипальниця Сигізмунда І, каплиця родини великих магнатів Фірлеїв у Бейсце.
Розквіт скульптури пов'язаний з ім'ям видатного майстра Віта Ствоша, який у 1477-1489 рр. створив справжній шедевр - дерев'яний різьблений вівтар у Маріацькому костьолі у Кракові. Відомим є також його оздоблення гробниці Казимира Ягеллончика на Вавелі (1492 р.)
Духом Відродження пройняті живописні полотна "Різдво Марії" та "Благовіщення" з вівтаря Скорботної Богоматері у Краківському соборі тощо.
Объяснение:
Обычаем называется всякий установленный, традиционный и более или менее общепринятый порядок совершения каких-либо общественных действий, традиционные правила поведения. Термин обычай близок к понятию обряд (ритуал), и во многих случаях эти два понятия даже равнозначны. Но понятие обряд уже, чем понятие обычай. Всякий обряд есть обычай, но не всякий обычай есть обряд. Например, свадебные или похоронные, святочные или масленичные обычаи представляют собой установленные обряды. Но есть много обычаев, в которых нет ничего обрядового: обычай отращивать бороду определенной формы, мыть руки перед едой, обычай соседской взаимо и т.д.
Народные обычаи чрезвычайно разнообразны, и уложить их в какую-то систему классификации трудно. И все же среди них можно выделить преобладающие типы.
Такими, например, считаются семейные и календарные обычаи. Первые бывают приурочены к определенным важным событиям в семейной жизни. Это свадебные, родильные, погребальные обычаи. Второй тип охватывает обычаи, приуроченные к определенным моментам годовой смены сезонов.
Календарные обычаи и обряды, издавна сложившиеся, сопровождают важные и заметные отрезки в постоянной череде сезонов. Существуют обряды зимние, весенние, летние, осенние.
Многие обычаи и обряды календарного цикла вошли в традиции народов, стали элементами их образа жизни.
Обряды и праздники в большинстве своем носят народный характер. Церковный элемент в них был внесен значительно позднее и зачастую не изменил сущности обрядов.
Что же такое праздники и обряды? Вот как определяет понятие «праздник» В. Даль: «Праздник или праздничный день — день, посвященный отдыху, не деловой, не работный, противоположный — будень; день, празднуемый по уставу церкви или по местному обычаю, по случаю, относящемуся до местности, до лица.
Праздничать, праздновать — гулять, отдыхать и ничего не делать; гулять, пировать, бражничать».
Обряд — это ритуал, церемония, церемониал, совокупность условных, традиционных действий, лишенных непосредственной практической целесообразности, но служащий символом определенных социальных отношений, формой их наглядного выражения и закрепления.