З точки зору моди XIX століття неможливо укласти в жорсткі рамки - занадто стрімко змінюються образи і стилі, а також люди, які їх визначають. Пишний і гротескний рококо змінюється простим до відвертого еротизму ампіром у Франції. У першій третині століття починається вікторіанська епоха Англії: ідеали другого стану приходять на зміну аристократичним: у моді прості сукні, невеликі елегантні капелюшки, скромні зачіски з прямим проділом. Ще один напрям, яке охопило європейську моду - романтизм - повертає нас назад до ідеалів середньовіччя: довгі сукні й шлейфи, плащі, похилі плечі, тонкі діадеми у волоссі.
післяреволюційна Франція відрізнялася від попередньої епохи не тільки політичним ладом. Відтісняючи сукні та зачіски зі складних конструкцій, набирають популярність відверті напівпрозорі наряди в стилі ампір. Основним орієнтиром у моді і в архітектурі XIX століття була античність: силует, як чоловічий так і жіночий стає подібний стрункою колоні грецького храму з невеликим прикрасою нагорі і вузькими складками з боків. Нова мода зародилася на балах і зборах колишньої аристократії, чиї родичі були страчені під час революції. Дами носили червоні стрічки і бархотки як символічний слід від гільйотини і довгу білу сорочку, подібну до тієї, в якій королева Марія-Антуанетта і її фрейліни йшли на страту. Їх називали merveilleuses - прічудніцамі. Однак незабаром такий силует став модним і серед інших дам, у тому числі городянок і дружин чиновників. Саме так одягалася кохана Наполеона - Жозефіна Богарне.
Плаття мали високу талію, закріплену стрічкою прямо під грудьми, від якої спускалися довгі напівпрозорі складки до підлоги. В якості нижнього одягу служили тонкі обтягуючі панталони тілесного кольору (з плином часу вони перетворяться в сучасні панчохи і колготки), натягування яких було окремим мистецтвом. Замість жорстких туфель зі шкіри на важкому каблуці у XIX столітті в моду входять тонкі шовкові балетки з довгими стрічками, що оперізують хрест навхрест ноги до колін за зразком античних моделей.
Мода XIX століття стала революційною і в плані прикрас. Відходить у минуле любов до діамантам і золоту, за еталон краси береться антична камея, яка може бути виконана зі слонової кістки, черепахового панцира або каменів - халцедону, опалу. Особливу популярність набувають короткі зачіски - на згадку про засуджених на страту дам, яким коротко відрізали волосся. Ще одна модна тенденція - кучері або невеликий вільний пучок, перехоплений кількома стрічками.
В средние века к художникам относились как к ремесленникам. В эпоху Возрождения короли и папы стали оспаривать их друг у друга, соблазняя роскошными заказами. Однако художники продолжали подобно ремесленникам входить в корпорации или цехи, и первые годы их обучения искусству ничем не отличались от обучения какому-либо ремеслу. Многие известные скульпторы, например флорентийцы Лоренцо Гиберти и Лука делла Роббиа, начинали в качестве золотых дел мастеров и обучались у ювелиров. Часто мастерство художника, как и ремесло, передавалось из поколения в поколение – вспомним семьи флорентийских скульпторов делла Роббиа и венецианских живописцев Беллини.
Итак, каким же образом молодой человек мог начать заниматься изобразительным искусством? Согласно легенде Джотто, например, был пастухом и, развлекаясь, рисовал овец на песке. Рисунки заметил живописец Чимабуэ, его будущий учитель. Но это легенда, а обычно все происходило так: родители или друзья заинтересовавшегося искусством мальчика (которому, как правило, было около десяти лет) приносили известному мастеру его работы. Если художник видел, что подросток не лишен брал его к себе в ученики.
Период обучения обычно длился не менее трех лет. Большую часть времени начинающий художник проводил в мастерской учителя, а иногда и жил там. Мастер брал на себя обязательство содержать его за свой счет. Вначале жизнь ученика была монотонной, и работа напоминала труд подручного. С первых же дней начинающему показывали, как делать левкас, смешивая гипс, клей и воду, как наносить этот грунт на доску или холст, как готовить штукатурку под фреску. Ученик должен был растирать и смешивать краски. Все это требовало большой точности и аккуратности.
Постепенно он начинал заниматься непосредственно рисованием и живописью, копируя работы учителя и ставшие образцами произведения других художников, участвовал в создании картона – подготовительного рисунка для картины или фрески, получал советы и указания как от самого мастера, так и старших, более опытных учеников. Учитель считал необходимым для своих воспитанников каждодневные упражнения. Великий Донателло на вопрос, каков же лучший метод обучения искусству, всегда отвечал: «В искусстве делать и переделывать означает совершенствоваться».
З точки зору моди XIX століття неможливо укласти в жорсткі рамки - занадто стрімко змінюються образи і стилі, а також люди, які їх визначають. Пишний і гротескний рококо змінюється простим до відвертого еротизму ампіром у Франції. У першій третині століття починається вікторіанська епоха Англії: ідеали другого стану приходять на зміну аристократичним: у моді прості сукні, невеликі елегантні капелюшки, скромні зачіски з прямим проділом. Ще один напрям, яке охопило європейську моду - романтизм - повертає нас назад до ідеалів середньовіччя: довгі сукні й шлейфи, плащі, похилі плечі, тонкі діадеми у волоссі.
післяреволюційна Франція відрізнялася від попередньої епохи не тільки політичним ладом. Відтісняючи сукні та зачіски зі складних конструкцій, набирають популярність відверті напівпрозорі наряди в стилі ампір. Основним орієнтиром у моді і в архітектурі XIX століття була античність: силует, як чоловічий так і жіночий стає подібний стрункою колоні грецького храму з невеликим прикрасою нагорі і вузькими складками з боків. Нова мода зародилася на балах і зборах колишньої аристократії, чиї родичі були страчені під час революції. Дами носили червоні стрічки і бархотки як символічний слід від гільйотини і довгу білу сорочку, подібну до тієї, в якій королева Марія-Антуанетта і її фрейліни йшли на страту. Їх називали merveilleuses - прічудніцамі. Однак незабаром такий силует став модним і серед інших дам, у тому числі городянок і дружин чиновників. Саме так одягалася кохана Наполеона - Жозефіна Богарне.
Плаття мали високу талію, закріплену стрічкою прямо під грудьми, від якої спускалися довгі напівпрозорі складки до підлоги. В якості нижнього одягу служили тонкі обтягуючі панталони тілесного кольору (з плином часу вони перетворяться в сучасні панчохи і колготки), натягування яких було окремим мистецтвом. Замість жорстких туфель зі шкіри на важкому каблуці у XIX столітті в моду входять тонкі шовкові балетки з довгими стрічками, що оперізують хрест навхрест ноги до колін за зразком античних моделей.
Мода XIX століття стала революційною і в плані прикрас. Відходить у минуле любов до діамантам і золоту, за еталон краси береться антична камея, яка може бути виконана зі слонової кістки, черепахового панцира або каменів - халцедону, опалу. Особливу популярність набувають короткі зачіски - на згадку про засуджених на страту дам, яким коротко відрізали волосся. Ще одна модна тенденція - кучері або невеликий вільний пучок, перехоплений кількома стрічками.