Политическая жизнь динамична и изменчива. В ней участвуют люди, социальные группы, властвующие элиты со своими надеждами, ожиданиями, уровнем культуры и образования. Здесь переплетаются и борются интересы различных социально-политических сил.
Содержание политической жизни
– Наука в той мере, в какой политика слита со знаниями, опирается на них.
– Субъекты и объекты политических взаимодействий (личность, группа, класс, государство).
– Отношения социальных субъектов по поводу государственной власти.
– Установки, интересы, цели различных социальных групп и политических институтов.?
– Регулирование и согласование социальных интересов групп, классов, обеспечение целостности общества, разрешение конфликтов.
– Практическая деятельность по реализации желаемых моделей будущего, программ, курсов.
– Участие в делах государства, влияние на власть различных политических сил (партий, граждан, групп давления).
– Деятельность по управлению (политика как искусство возможного).
Политика, как и любая другая сфера общественной жизни, подчиняется определенным правилам, и любой человек в целом вынужден действовать в соответствии с ними. Для описания этого аспекта политических отношений используются понятия роли и статуса.
В зависимости от степени вовлеченности личности в политику можно выделить несколько типов политических ролей.
Объяснение:
Відповідь:
Впродовж тисячі років після падіння Риму (500-1500 рр.) християнська Церква була єдиним духовним та релігійним монополістом в межах Європейського континенту. Поступово здобуваючи свій авторитет, Церква, вже як суспільна та політична організація, ідеологічно змінила пріоритети в усіх сферах суспільної діяльності, впроваджуючи власну концепцію морально-етичних норм.
Характерна ознака західноєвропейської середньовічної цивілізації полягає в тому, що релігія є домінуючим чинником розвитку суспільства. Протягом середніх століть відбулася остаточна християнізація Європи. Почався цей процес у районах Середземномор'я. В IV-V століттях у результаті економічних, політичних, культурних розходжень західна римська імперія й східна римська імперія мають свої відмінності.
Але ці відмінності різко загострилися й виявилися в ІХ - Х століттях. В 1054 році остаточно відбувся розкол церков, що одержав назву схизма. Церкви розкололися на католицьку й православну. Відповідно і Європа розкололася по конфесіональній ознаці. Західна, північна, центральна Європа пішла за Римом. Європа стала католицькою. Південно-східна, східна Європа пішла за Константинополем.
В католицькій церкві з самого початку зложилася жорстка централізація влади. Величезний вплив у ній належав римському єпископові. Який одержав починаючи з V століття найменування "папа". Рим вважався містом апостола Петра. Який був хоронителем ключів від раю. Римський папа привласнив собі право бути приймачем апостола Петра. Землі папи ставали вотчиною святого Петра. В VIII столітті утворилася папська держава. У цю державу ввійшла римська область.
Пояснення: