Колониальные империи формируются сразу после открытия Колумбом Америки ( конец XV-XVII). Первыми в этом деле преуспели испанцы и португальцы. Испанцы занимались в основном грабежом населения Южной и Центральной Америки под предводительством Эрнеса Кортеса ( Конкистодоры). В Боливии были найдены крупнейшие серебрянные рудники. Португальцы же напротив, занимались торговлей, наладив торговые отношения с большим количеством азиатских стран ( Индия, Китай, Япония, Индонезия). Причины формирования: 1. Экономическая выгода - в колониях много редких ресурсов, которые высоко ценятся в Европе. 2. Социальная - в колонии отправляли преступникови и изгой, тем самым делая жизнь в самом обществе более спокойной.
Гетьман Іван Мазепа, прагнучи визволення України з-під влади російського царя шляхом укладення угоди зі Швецією, добре розумів, що шлях до такої угоди є дуже довгим і нелегким. Коли півстоліття тому Б.Хмельницький та І.Виговський почали домовлятися зі Швецією, українська козацька держава, внаслідок національно-визвольної революції й військової перемоги над Польщею, була незалежною державою, що провадила цілком самостійну зовнішню політику, вістря якої було скероване проти Польщі. Зовсім інша ситуація була на початку XVIII ст. – Україна була під зверхньою владою московського царя й змушена була воювати проти Швеції на боці Москви. Тим часом і Швеція, і Московщина були в союзі з Польщею: перша — з Польщею Станіслава Лещинського; друга — з Польщею Августа II. Отже, шлях української політики до Швеції йшов через Польщу.
Цьому на перешкоді був союз авґустівської Польщі з Росією. Але ситуація різко змінилася, коли 1706 р. внаслідок Альтранштадтської угоди Король Август зрікся польської корони і Польща фактично перейшла до шведського табору, а більшість польських маґнатів визнала Короля Станіслава Лещинського. Це, очевидно, підсилило пропольські («гадяцькі») настрої серед старшинської верхівки, але разом з тим збільшило небезпеку польських зазіхань на українські землі, яку Мазепа чітко розумів. Саме в цей момент виникла потреба змінити дотеперішню тактику гетьманської дипломатії: зберігаючи лояльно зв’язок з Росією, посилити переговори зі Станіславом Лещінським, щоб, на випадок перемоги польсько-шведської коаліції, домовитися з Польщею про забезпечення державних прав України в системі Речі Посполитої; а водночас — і це було нове в політиці Мазепи — нав’язати стосунки безпосередньо зі Швецією. Останнє найбільш цікавило Гетьмана, але вимагало якнайбільшої обережності і найсуворішої конспірації. Віднині шлях до Швеції йшов саме через “станіславівську” Польщу, і не дивно, що головним завданням гетьманської дипломатії в 1706-1707 рр. було завершити переговори зі Станіславом Лещінським, розпочаті ще у 1704 р., під час перебування Гетьмана на Правобережжі.
