Залізнична галузь незалежної України щорічно забезпечує перевезення понад 300 млн. т вантажів та біля 500 млн. пасажирів. Вона пройшла складний період становлення і розвитку держави, пошуку шляхів виживання в умовах переходу до ринкових відносин. Ситуацію ускладнювало різке падіння обсягів перевезень і несвоєчасні розрахунки клієнтів за перевезення, що призвело до значних фінансових втрат та хронічних неплатежів до бюджету і невиплат заробітної плати. Основним досягненням перших 5 років існування залізничного транспорту незалежної України було збереження цілісності галузі, закріпленої у 1996 році Законом України «Про залізничний транспорт». Але економічні негаразди продовжувались. Наприкінці 90-х років галузь вразив вірус посередництва та бартеру. Обігові кошти вимивались комерційними структурами. Переломним моментом для залізничного транспорту став квітневий, 2000 року, Указ Президента України, який визначив основні напрями його подальшого функціонування та розвитку. Реалізація вимог Указу Президента України дозволила, при тій же законодавчій базі і незначних зрушеннях в економіці держави, стабілізувати роботу залізничного транспорту, ліквідувати посередництво та бартеризацію і за короткий термін погасити борги до бюджету та по заробітній платі залізничникам. Позитивні результати діяльності дозволили розпочати відновлення інфраструктури і технічних засобів. За кошти залізниць реконструйовано десятки вокзалів, серед яких столичний Київський вокзал, що став одним із кращих у Європі. Розпочато виготовлення сучасних пасажирських вагонів у Кременчуці, дизельних та електропоїздів у Луганську, електровозів у Дніпропетровську, колійної техніки у Старокраматорську. Залізничний транспорт України - це: 6 залізниць, що об'єднують всі області України, 27 дирекцій залізничних перевезень,1666 станцій, 126 основних вокзалів, експлуатаційна протяжність головних колій - 22,3 тис. км, розгорнута протяжність колій - 30,3 тис. км, електрифікованих колій - 9169 км,68 локомотивних депо, 51 вагонне депо, 16 вагонних пасажирських депо, 43 дистанції енергопостачання, 69 дистанцій сигналізацій та зв'язку, 110 дистанцій колії,38 колійно-машинних станцій, 37 дистанцій цивільних споруд, 23 дистанції навантажувально-розвантажувальних робіт, інвентарний парк вантажних вагонів - 174939 од., інвентарний парк пасажирських вагонів - 8429 од., інвентарний парк тепловозів - 2718 од., інвентарний парк електровозів - 1796 од., інвентарний парк електропоїздів - 1443 од., інвентарний парк дизель-поїздів - 186 од., середньоспискова чисельність працівників основної діяльності залізниць України - 375,9 тис. чол., Залізниці є базовою галуззю економіки України та найважливішим, стрижневим елементом транспортної системи. Саме на них припадає 85,1% вантажообігу (без урахування трубопровідного транспорту) та 54,5 % пасажирообігу. За густотою залізниць Україна займає провідне місце серед країн СНД і наближається за цим показником до європейських країн: Франції, Італії, Румунії. За обсягами вантажних перевезень залізниці України посідають 4 місце на Євроазійському континенті, поступаючись тільки залізницям Китаю, Росії, Індії. Вантажонапруженість українських залізниць (річний обсяг перевезень на 1 км) у 3-5 разів перевищує відповідний показник розвинених європейських країн. Розподіл вантажних перевезень між видами транспорту в Україні значно відрізняється від ЄС, де частка залізниць становить 8%, автотранспорту 44%, морського та річкового - 45%. На сьогодні реалії Укрзалізниці такі: прагнення збільшити темпи економічного розвитку галузі з абстрактної категорії в конкретну реальну перспективу. Головний принцип подальшого функціонування залізничного транспорту України - це збереження нинішнього потенціалу національної залізничної системи, її ролі як однієї з базових галузей економіки України, зміцнення її позицій на ринку транспортних послуг. Залізниці України взаємодіють із залізницями 7 сусідніх країн через 56 пунктів перетину кордону та з 13 основними морськими портами Чорного та Азовського морів та р. Дунай. Питання розвитку транзиту займають виняткове місце в європейській транспортній політиці. Тому розвиток міжнародних транспортних коридорів в Україні віднесено до найголовніших напрямків інтеграції Українських залізниць у міжнародну транспортну систему. Територією України проходять три залізничні міжнародні пан'європейські транспортні коридори (МТК) - № 3, 5, 9 і п'ять коридорів ОСЗ - №№ 3, 5, 7, 8, 10. Через українські порти Ізмаїл і Рені здійснюється взаємодія з пан'європейським коридором № 7, який проходить по р. Дунаї.
Боя́рин — в узком смысле высший слой феодального общества в X — XVII веках в Киевской Руси, Московском княжестве, Великом Княжестве Литовском, Болгарии, Сербии, Хорватии, Словении, Молдавском княжестве, Валахии, с XIV века в Румынии.
Князь — глава феодального монархического государства или отдельного политического образования (удельный князь) в IX-XVI веках у славян и некоторых др. народов; представитель феодальной аристократии; позднее — высший дворянский титул, в зависимости от важности приравниваемый к принцу или к герцогу в Западной и Южной Европе, в Центральной Европе (бывшей Священной Римской империи), этот титул именуется Fürst, а в Северной — конунг. Термин «князь» используется для передачи западноевропейских титулов, восходящих к princeps и Fürst, также иногда dux (обычно герцог).
Великий князь — в России дворянский титул членов царской семьи.
Княгиня — жена князя, а также собственно титул женского лица дворянского сословия, княжич — сын князя (только у славян), княжна — дочь князя.
Смерд — категория населения по «Русской правде». Слово смерд («смерд», «смурд», «сморд», «смордон») имеет индоевропейское происхождение в значении «человек», «зависимый человек», «обычный человек». Смерды имели собственную землю и вели на ней хозяйство, должны были платить налоги князю и отбывать натуральные повинности. Князь мог подарить смердов церкви, переселить их. В отличие от обычных крестьян-общинников, смерды жили в сёлах, а не в весях. Воинская повинность смердов состояла, по разным версиям, в личном участии в пешем войске, в поставке лошадей для конного войска либо в личном участии в конном войске.
Холо́пство — состояние несвободного населения в княжествах Древней Руси и в Московском государстве, окончательно упразднённое в 1861 году. По правовому положению холопы приближались к рабам[1]. Не следует путать холопа с челядином. Холоп — раб из местного населения, челяди́н — раб, захваченный в результате похода на соседние племена, общины и государства. То есть челядин — раб-чужеземец, раб-иноплеменник. По сравнению с челядином холоп имел несравненно больше прав и поблажек.
