Монго́льская импе́рия (монг. Монголын эзэнт гүрэн?, ᠮᠣᠩᠭᠣᠯ ᠤᠨ
ᠡᠵᠡᠨᠲᠦ
ᠭᠦᠷᠦᠨ?; Их Монгол улс?, ᠶᠡᠺᠡ
ᠮᠣᠨᠭᠣᠯ
ᠤᠯᠤᠰ?, Yeke Mongɣol ulus — «Великое Монгольское государство») — государство, сложившееся в XIII веке в результате завоеваний Чингисхана и его преемников и включавшее в себя самую большую в мировой истории смежную территорию от Восточной Европы до Японского моря и от Новгорода и до Юго-Восточной Азии (площадь ок. 24 млн км²[3][1] или 33 млн км²[4]); столицей государства стал Каракорум.
В период расцвета включало обширные территории Центральной Азии, Южной Сибири, Восточной Европы, Ближнего Востока, Китая и Тибета. Во второй половине XIII века начался распад империи на улусы, во главе которых стояли чингизиды. Крупнейшими осколками Великой Монголии стали Империя Юань, Улус Джучи (Золотая Орда), государство Хулагуидов и Чагатайский улус. Великий хан Хубилай, принявший (1271) титул императора Юань и перенёсший столицу в Ханбалык, претендовал на главенство над всеми улусами. К началу XIV века было восстановлено формальное единство империи в виде федерации фактически независимых государств.
В последней четверти XIV века Монгольская империя перестала существовать[5].
Объяснение:
Объяснение:
Троянський царевич Паріс закохався у прекрасну Олену – дружину спартанського царя Менелая. Йому вдалося вмовити красуню на втечу і скориставшись відсутністю Менела, закохана пара відпливла в Трою. Ображений Менелай разом зі своїм братом Агамемноном, зібравши величезне військо, поспішив за втікачами.
Десять років тривала кровопролитна війна між спартанцями та троянцями. Міцні стіни міста були неприступними для греків. Тоді Одіссей, цар Ітаки, придумав одну хитрість - спорудити величезну статую коня, порожню всередині, в яку заберуться воїни.
Вранці, троянці виявили біля стін міста величезну статую коня з написом, яка говорила, що цей кінь побудований на честь богині Афіни і поки він стоятиме, греки на троянців не нападуть. Самі ж греки зняли табір і відправили кораблі додому. У цьому троянців зміг переконати двоюрідний брат Одіссея Сінона, який нібито перейшов на їхній бік. Проте навколо коня суперечки не вщухали, Кассандра заявила, що в статуї коня воїни, але їй не повірили. Жрець Лаоокон кинув у статую спис, вигукнувши «Біться данайців, що дарують». Однак пізніше, за легендою, він і його два сини виявилися задушеними морськими зміями, що стало знаком троянців таки втягти статую в місто.
Жителі міста закотили бенкет на честь закінчення війни, численна охорона також піддалася святу. Тому греки, які вибралися зі статуї, безперешкодно змогли відкрити ворота міста і впустити армію співвітчизників. Олену повернули чоловікові, а місто було спалене вщент.
