ответ:В конце IV в. гунны подошли к столице Восточной Римской империи и император обязался гуннам платить дань "золотом"
Объяснение:
В 395 году гунны совершили походы в Закавказье и Месопотамию, подошли к Константинополю, столице Восточной Римской империи. Император обязался платить гуннам дань золотом. В 437 году гунны совершили поход в глубь Европы, на территории Франции разгромили Бургундское королевство. В 445 году Аттила (400-453 гг.) объединил разрозненные племена гуннов в Румынии и Венгрии.
ПІСЛЯ того, як Петро І остаточно переконався у «зраді» гетьмана І.Мазепи, за його згодою гетьманом було обрано стародубського полковника Івана Скоропадського (1708-1722).
Вперше була порушена традиція: не укладено договору гетьмана і царя. Натомість цар визнавав права «малоросів» у загальному плані, що відбивалося в змісті так званих «Ре-шетилівських статей», підписаних у 1709 р.
На цих статтях позначилася політика репресивних заходів проти мазепинців і так званого «українського сепаратизму». Вони торкнулися в першу чергу особи гетьмана, якого козаки вже не могли на своїх радах обирати без попередньої згоди царя. Ба більше, Петро І призначив у Гетьманщину свого представника при гетьмані з правом контролю за гетьманським урядом. У розпорядженні царського представника перебували два спеціально висланих на Україну полки. Столицею Гетьманщини замість Батурина став Глухів - місто майже на російсько-українському кордоні. Цар почав також сам призначати полковників без волі гетьмана. Нерідко серед них були росіяни або іноземці, які ставали власниками великих маєтків, конфіскованих у прихильників Мазепи.
Обмеження торкнулися також інших сфер - торгівлі, культури, церковного життя.
Це те, що цар встиг зробити, так би мовити, по «гарячих слідах» розправи з мазепинцями в Гетьманщині. Але цими заходами політика, яка чітко окреслилася в наміра*х Петра І щодо України, не обмежилася.
Наступним ударом по автономії Гетьманщини було заснування з ініціативи Петра І у 1722 р. так званої Малоросійської Колегії. Формальним приводом для її створення було нібито бажання царської адміністрації навести лад у фінансових та судових справах. Фактично ж «колегія підривала позиції гетьмана. Скоропадський рішуче протестував, але даремно. Незабаром, у липні 1722 р., він помер»9.
Жертвою боротьби з Колегією незабаром став наказний гетьман Павло Полуботок (1722-1724).
Він вступив у конфлікт з головою Малоросійської Колегії генералом Степаном Вельяміновим. Причина конфлікту полягала в тому, що Полуботок, всупереч настановам Колегії, створював нові форми адміністративної влади, в тому числі, проводячи реформи в судівництві. Описуючи складну політичну гру, яка зав'язалася навколо діяльності Колегії та непоступливості наказного гетьмана, Д.Дорошенко повідомляє: «Щоб зашахувати втручання Малоросійської Колегії в судову вправу, Полуботок заходився коло реформи суду, зробив генеральний суд колегіальним, запровадивши в ньому т. зв. асесорів, суворими наказами вимагав від провінціяльних судів, щоб не було хабарництва й волокити, установив точний порядок судової апеляції й грозив суворими карами старшині за надужиття й утиски над населенням. Цим усім він вибивав зброю з рук Малоросійської Колегії, яка виступала нібито в обороні українського населення проти старшини. І це найбільше обурило Петра»1".
Фінал опозиційної впертості Полуботка та його уряду відомий. Викликавши наказного, гетьмана, а разом з ним генерального писаря Семена Савича і генерального суддю Івана Черниша ніби для пояснень до Петербурга, цар заарештував їх і посадив у Нетроиавлівську фортецю.
Автор «Історії Русів» пов'язує акт суворої розправи царя з промовою, яку виголосив Полуботок, подаючи Петру І свою петицію. В ній гетьман порівнює царя з азіатським тираном і докоряє йому за жорстоке і несправедливе ставлення до України.
Історик Д.Дорошенко висловлює сумнів щодо самого факту такої промови, але й без неї, говорить він, діяльність Полуботка давала Петрові підстави для великого незадоволення. Зазнали репресій і інші діячі генеральної старшини, які були причетні до складання петиції. Зокрема, було заарештовано майбутнього гетьмана Данила Апостола, і він просидів кілька літ у Петропавлівці, аж поки смерть царя не визволила тих, хто залишився живим. Полуботок помер у в'язниці в грудні 1724 року. «Це був останній погром української старшини з її автоно-містичними тенденціями. Тепер усе замовкло і принишкло... Всі зайнялися тепер своїми приватними справами й дбали тільки про збереження свого матеріального добробуту. Краєм правила Малоросійська Колегія разом із слухняними старшинами»11.
Объяснение:
Об этих государствах редко пишут в учебниках, большинства — нет на картах. Однако они реально существуют, в них живут люди, работают правительства, президенты, принимаются конституции, они даже пытаются солидарно выступать на международной арене.
Некоторые из них существовали в течение длительного времени, как, например, Тайвань, Палестина, Курдистан, Азад Кашмир, Тибет.
Непризнанные страны: Курдистан, Турецкая Республика Северного Кипра, Тамил Илам, Азад Кашмир, Тайвань, Страна Басков, Северная Ирландия (Ольстер), Сахарская Арабская Демократическая Республика, Шаба (Катанга), Горнорудное государство Южное Касаи, Биафра, Огониленд, Кабинда и ряд самопровозглашенных государств на территории Сомали: Джуббаленд, Автономный район Пунтленд, Сомалиленд, Центральные штаты Сомали и Фронт сопротивления Раханйен.