ВXIV—XV ст. у господарському житті населення українських земель відбувалися помітні зміни. Важливою рисою його розвитку в цей час стало зростання великого феодального землеволодіння. Вже наприкінці XIV ст. на українських землях нараховувалося кілька десятків латифундій (вотчин) — великих приватновласницьких земельних володінь з натуральним характером господарювання, в яких застосовувалися напівфеодальні форми праці залежного населення. Основними джерелами зростання великого землеволодіння були великокнязівські дарування, захоплення общинних земель, купівля маєтків у їхніх власників, освоєння нових земель.
Переважна більшість земель була сконцентрована у володінні великих магнатів: Острозьких, Чарторийських, Радзивілів (Волинь), Ружинських, Заславських, Немиричів (Київщина, Поділля), Замойських, Потоцьких, Язловецьких (Брацлавщина та Поділля). Зосередження земель у руках магнатів обумовлювало їх наступ на території і права селянських общин, що виявлялося у привласненні общинних земель, закабаленні селян, призначенні на виборні посади своїх намісників тощо.
Зростання великого феодального землеволодіння обумовлювало якісні зміни у формах організації праці. У XIV-XV ст. відбувався інтенсивний розвиток товарно-грошових відносин, швидко зростав ринок сільськогосподарської продукції. За цих умов великі землевласники, реагуючи на потреби ринку, перетворюють свої господарства на фільварки — багатогалузеві господарчі комплекси, які базувалися на постійній щотижневій панщині залежних селян і були зорієнтовані на товарно-грошові відносини, хоча і зберігали чимало рис натурального господарства.
У XV ст. набули поширення ярмарки (вони постійно існували у Львові, Києві, Галичі, Луцьку та ін. містах), що було першою ознакою становлення ринку. Саме у цей час українські землі потрапили в орбіту активних торгівельних відносин. Після захоплення турками Константинополя (1453 р.) держави, які були традиційними споживачами візантійського зерна (Італія, Франція та ін.), переорієнтували свою торгівлю. Основним перевалочним Пунктом зернового експорту стає місто Гданськ на Балтійському морі, що спричиняє істотне пожвавлення виробництва зернових у Польщі та на українських землях. Зростання ціни на худобу в західноєвропейських країнах також активізувало її розведення на продаж. На ярмарках у Львові, Луцьку, Галичі та інших містах волів продавали тисячами, потім вони переганялися далі на захід. Дійшло навіть до того, що в цей час саме воли стали виконувати роль грошів.
Торгівля відбувалася в умовах численних обмежень. Наприклад, купецькі каравани могли рухатися лише по визначених у королівських та князівських указах шляхах. З 1343 р. відома "татарська дорога", що вела з Німеччини в Орду через Краків, Львів, Кам'янець, Київ. Це був на той час, фактично, єдиний шлях торгівлі Європи зі сходом. Інший важливий шлях міжнародної торгівлі проходив від Кафи (тепер Феодосія) через Київ до Москви і Новгорода. Торгівля відбувалася в спеціальні торгові дні та під час великих ярмарок, які влаштовувалися лише кілька разів на рік. Торгівлею займалися купці та ремісники, що могли збувати лише товар власного виробництва.
У XIV—XV ст. став помітним процес урбанізації. Поступово відроджувалися міста, спустошені під час монгольської навали. У цей період українські міста зберігали феодально-аграрний характер. Міщани займалися землеробством, скотарством, промислами і частково ремеслом і торгівлею. При цьому вони перебували у залежності від магнатів й подібно до селян виконували повинності, сплачували їм натуральний податок, інколи грошима. Водночас значні зрушення, які відбувалися за міськими мурами, спричиняли нові явища і процеси. Активізується розвиток торгівлі і ремесла, які поступово стають основними заняттями мешканців міст. Поглиблюється спеціалізація ремісництва
Скорочено неможливо написати, тут саме головне
Египет – цивилизация, потому что
Неравенство между людьми: фараон был подобен богу, а его власть была дарована богом; он буквально был олицетворением бога РА, но были также и рабы, и даже вассалы и жрецы считались подданными фараона; рабы и вовсе не считались за людей, а были вещью. Соответственно, права фараона и раба, а также мужчины и женщины существенно отличались. Вместе с тем, каждый человек принадлежал к определенному социальному слою: был фараоном, принадлежал к знати, чиновникам, жрецам, феллахам, ремесленникам, воинам или рабам.
Возникновение государств: 4000 лет до н. э. из 40 мини-государств было создано два: Нижний и Верхний Египет, а после захвата Верхним Египтом Нижнего 3000 лет до н.э. появилось государство Египет. Так, Египет состоял из 40 номов, а во главе был перо, который позже станет фараоном.
Появление городов: произошло в период палеолита; первые города появлялись, начиная от долины Нила, как самой полноводной реки региона. Первыми городами Египта были Абу, Небит, Сенем, Хенну, Джеба, Нехен, Иунит, Уасет и так далее.
Создание письменности: появилась между 4000 и 3000 лет до нашей эры. Письменность не имела алфавита, а представляла собой изображения на стенах гробниц в пирамидах. Изображения повествовали о быте или о мифах.
2.ЭКОНОМИЧЕСКИЙ КРИЗИС В 40 Г
3.В СЕРЕДИНЕ 1840 ГОДА ОБОСТРИЛИСЬ СОЦИАЛЬНО-ЭКОНОМИЧЕСКИЙ КРИЗИС
4.МАССОВЫЕ БАНКРОТСТВА(УВЕЛИЧЕНИЕ БЕЗРАБОТНЫХ)
5.ДЕНЕЖНАЯ АРИСТОКРАТИЯ
6.заключалась в узости классовой основы Июльской монархии.