Объяснение:
У горах Вірменії беруть свій початок дві річки: Євфрат і Тигр. Вони течуть на південний схід і впадають у Перську затоку. Країну, яка в давнину була розташована в середній і нижній течії цих двох річок, називають Дворіччям. Греки називали її Месопотамія, що їхньою мовою означає Межиріччя. За природними умовами Дворіччя поділяють на Північне (тобто Верхнє) та Південне (або Нижнє) Дворіччя.
Південне Дворіччя – це зона пустельного клімату. Влітку надто жарко: спека сягала 50 °C у затінку, а засуха тривала по 7–8 місяців. Нерідко піщані й пилові бурі вкривали пилом навколишні поля й гаї. Узимку (3–4 місяці) ураганні зливи перетворювали низини в непрохідні болота. Вони кишіли різноманітними комахами, які розносили чимало хвороб. Таким чином, у найдавнішу епоху територія Південного Дворіччя була малопридатна для розселення людей. Перші поселенці, мабуть, прибули сюди не добровільно, а гнані тяжкою необхідністю (нестачею харчів та натиском вороже налаштованих сусідів).
Люди оселялися на цій негостинній землі лише завдяки двом річкам – Тигру та Євфрату, які несли в пустелю таку життєдайну вологу. У давнину вони текли майже паралельно, тому їх називали ріками-близнюками. Розливи Євфрату і Тигру не такі, як Нілу, а короткі, бурхливі і часто несподівані. Коли навесні в горах
Вірменії розпочинається танення снігів, обидві річки переповнюються, виходять з берегів і заливають околиці. Особливо небезпечна повінь під час припливу, коли вода в Перській затоці піднімається. Тоді води річок заливають усю країну. Саме у Дворіччі виник міф про Всесвітній потоп, який знищив майже все на Землі. Тому люди, які жили тут, перебували в постійному страху перед повінню. Коли вода поступово спадала, то залишався товстий шар масного мулу. Цей наносний ґрунт вельми родючий.
Если будет полезно поставте 5 звёзд, хорошего дня
Ольга (по-древнескандинавски и по-гречески Helga) осталась после Игоря с малолетним сыном Святославом и взяла на себя правление княжеством (945—957). По древнему славянскому обычаю вдовы пользовались гражданскою самостоятельностью и полноправием и вообще положение женщины у славян было лучше, чем у других европейских народов. Поэтому не было ничего удивительного в том, что княгиня Ольга стала правительницей. Отношение к ней летописца — самое сочувственное: он считает ее "мудрейши всех человек" и приписывает ей большие заботы об устроении земли. Объезжая свои владения, она везде устанавливала порядок и везде оставляла по себе добрую память. Главным же ее делом было принятие христианской веры и благочестивое путешествие в Царьград (957). По рассказу летописи Ольгу крестили "царь с патриархом" в Царьграде, хотя вероятнее, что она крестилась дома на Руси, ранее своей поездки в Грецию. Император Константин Багрянородный, с честью принявший Ольгу в своем дворце и описавший ее прием в сочинении "Об обрядах Византийского двора", повествует о русской княгине сдержанно и спокойно. Предание же, сложившееся на Руси о путешествии княгини, рассказывает, что император был поражен красотой и умом Ольги настолько, что даже хотел на ней жениться; однако Ольга уклонилась от этой чести. Она держала себя почтительно по отношению к патриарху, но вполне независимо по отношению к императору. Летописец даже уверен, что ей удалось дважды перехитрить императора: во-первых, она ловко сумела отказаться от его сватовства, а во-вторых, она отказала ему в дани или дарах, на которые он, будто бы, легковерно рассчитывал. Таково было наивное предание, усвоившее Ольге исключительную мудрость и хитрость. С торжеством христианства на Руси память княгини Ольги, во святом крещении Елены, стала почитаться и православною церковью: княгиня Ольга была причтена к лику святых.