Дем’ян Многогрішний (1668–1672 рр.) став наказним гетьманом на Лівобережжі після відступу з цих територій Петра Дорошенка. Многогрішний належав до тієї місцевої старшини, яка не бачила іншого виходу, як підпорядкуватись московському цареві, але рішуче стояла на позиції автономії. Він вступив у переговори з представниками Москви, і у січні 1669 р. делегація України висловила бажання приєднати Лівобережжя до Москви. В березні того ж року в Глухові відбулася рада, на якій були затверджені так звані Глухівські Статті.
За ними:
· в п’яти містах (Києві, Ніжині, Чернігові, Острі й Переяславі) мали залишатися московські воєводи;
· податки мали збирати представники гетьмана;
· реєстрове військо становило 30 тисяч чоловік.
Ці ттті хоч і поступалися Березневим статтям Богдана Хмельницького, але до певної міри відновлювали автономію України (Лівобережної).
Іван Самойлович (1672–1687рр.) став наступником Д. Многогрішного, який був заарештований і висланий в Сибір. Його було обрано гетьманом в Княжій Діброві (біля Конотопа). Самойлович володів широким політичним світоглядом, прагнув відстоювати інтереси всієї України. Він вороже ставився до Польщі і не збирався ділити владу з Петром Дорошенком. Незабаром Самойлович, скориставшись війною Польщі і Туреччини, переконав московський уряд, що саме час покінчити з Дорошенком і приєднати Правобережжя. Після вдалих дій Рада в Переяславі 17 березня 1674 року проголосила Самойловича гетьманом обох боків Дніпра. Заручившись підтримкою турків і татар, Дорошенко зумів відвоювати Правобережжя, але свавілля поляків на цих територіях та похід татар і турків на Україну змусили його зректися свого плану і скласти гетьманські клейноди. Згодом гетьман Дорошенко присягнув цареві, але з’явитися перед Самойловичем не побажав. В битві з 30-тисячною московсько-козацькою армією, яка оточила Чигирин, Дорошенко змушений був здатися. В останні роки свого гетьманування І. Самойлович поводився незалежно від Москви, критикував її зовнішню політику, виступив проти підписання нею «вічного миру» з Польщею проти Туреччини і Криму, який би спонукав до оточення всієї України московськими військами.
Отже, за час свого гетьманування І. Самойлович намагався об`єднати козацькі землі, виступав проти прагнення Запоріжжя до політичної самостійності, приєднав частину Правобережної України і прийняв титул гетьмана обох сторін Дніпра.
Объяснение:
1. Танзима́т (по турецки «упорядочение», «уложение») — название модернизационных реформ в Османской Турции с 1839 до 1876 года, когда была принята первая конституция. Основные его установки и цели:
1) обеспечение жителям Турции и провинций безопасности жизни и их собственности;
2) справедливое взимание подати и налогов;
3) правильная организация военной службы и её сроков.
Создавались светские, нерелигиозные школы (по закону). Проводилась денежная реформа и принималось торговое законодательство. Было заявлено о равенстве мусульман и христиан (на самом деле, положение христиан катастрофически ухудшалось из года в год, они подвергались гонениям и геноциду). В экономическом отношении, Крымская война 1853-56 года окончательно ввергла Турцию в пучину долгов, от которых ее экономику уже ничего не могло уберечь. Таким образом, Танзимат на деле не был должным образом осуществлен, и империя верными шагами шла к самоуничтожению.
2. В переписке правительственных чиновников Англии и Китая явно наблюдается недовольство китайских чиновников негативными сторонами империализма Англии. В частности, китайцы возмущались нарастающими об'емами ввозимого в Китай контрабандного опиума. Они писали королеве, что со своей стороны не поставляют в Англию ни одного продукта, приносящего вреда здоровью англичан, призывая королеву запретить и уничтожить все посевы опиума в контролируемых Англией регионах Индии. В самом Китае была введена смертная казнь за распространение и употребление опиума.
25 забастовки переросли во всеобщую стачку под лозунгом Долой Царя
25 Царь телеграммой приказал прекратить беспорядки
25-26 Арестованы более 100 членов револ.партий. Распущена Гос.Дума.
26 ; рота Павловского полка открыла огонь по полиции
26-27 унтер Кирпичников организовал заговор среди запасного батальона Волынского полка
28 массовый переход войск на сторону демонстранток