Об’єднання Галичини і Волині в одне князівство вперше здійснилось за правління волинського князя Романа Мстиславича. Початок діяльності Романа був пов’язаний з Новгородом, де короткий час (1168 — 1170) він був князем 1. Повернувшись після смерті батька на Волинь, як старший, одержав Володимир. Деяку славу дав йому успішний похід на ятвягів, литовське плем’я, яке своїми набігами непокоїло Волинь 2.
Роман підтримував близькі зв’язки з київським князем Рюриком Ростиславичем, своїм тестем, і від нього одержав міста на Росі *. Зважаючи на небезпечний характер цього району, Роман брав діяльну участь у походах на половців. Але водночас він встряв у дрібну феодальну боротьбу, яка руйнувала Київщину, і затрачував на це багато даремних зусиль **.
У своїх політичних планах Роман спирався в основному на сили Володимирського князівства. Його брати і племінники, хоч і мали свої уділи, окремої політики не вели, а у всьому підкорювалися Романові ***. Підтримкою служили йому володимирські «ліпші мужі» — бояри і верхівка міст, які повністю солідаризувалися з планами князя .
Аксуйе́к (каз. ақсүйек (голубая кровь) — букв. белая кость) — привилегированная часть традиционного казахского общества, стоящая вне родоплеменного и жузового деления. К аксуйек относились ханы, султаны, которые вели своё происхождение от чингизидов и относили себя к особому роду (торе), представители касты ходжа (қаз. қожа), считавшие себя потомками арабских миссионеров. Из чингизидов-торе избирали ханов, которые управляли жузами. Аксуйек не подлежали суду биев, освобождались от налогов. Правительство царской России ограничило влияние аксуйеков. При советской власти подвергались политическим гонениям. Сейчас потомки аксуйеков чаще всего располагаются в районах среднего и старшего жузов
