Объяснение:
ітопис гадяцького полковника Григорія Граб'янки — козацький літопис 2-ї половини XVII — початку XVIII століття, складений гадяцьким полковником Григорієм Граб'янкою.
Літопис Граб'янки — одна з найвидатніших пам'яток української історіографічної прози кінця XVII — початку XVIII століття. За ним, а також за літописами Самовидця і Величка закріпилася назва «козацькі літописи». Але така назва досить умовна, бо кожен цей твір є складною, багатоплановою композицією, в якій поєднуються характеристики історичних діячів, описи подій — битв, повстань, змов тощо, окремі документи, тлумачення тих чи інших періодів життя України і яка надто далека від традиційної літописної форми.
Відповідно до свого завдання — звеличення Богдана Хмельницького і його доби — Граб'янка написав твір складною, стилізованою під церковнослов'янську українською книжною мовою того часу. Архаїзуючи мову, автор прагнув досягти високого, патетичного стилю розповіді, в яку все ж проникли народнорозмовні елементи.
Твір Граб'янки значною мірою компілятивний. Серед своїх головних джерел автор називає спогади сучасників подій, а також твори вітчизняних та іноземних історіографів. Найбільше Граб'янка користувався літописом Самовидця; «Синопсисом», який був вперше виданий 1674 року, довгий час служив свого роду підручником історії і витримав близько 30 видань; латиномовною працею «Польські аннали» офіційного історіографа польських королів Ве іана Коховського, 3 томи якої вийшли у Кракові 1683, 1688 та 1698 років; а особливо поемою поляка Самуеля Твардовського «Громадянська війна», виданою в Калішу 1681 року. Крім того, Граб'янка посилається на твори Мартина Кромера, Мартина та Йоахіма Бєльського, Мацея Стрийковського, Алессандро Ґваньїні, Самуїла Пуфендорфа та Йоганна Гібнера. Але літопис не є простим механічним зведенням відомостей, взятих з різних джерел. Це самостійний твір, в якому відчутне виразне авторське начало.
«Літопис Григорія Граб'янки» описує історію з часів виникнення козацтва і до 1709 року. У тексті літопису подається багато державних документів, гетьманських універсалів, актів, грамот.
Один з найважливіших етапів українського державотворчого процесу стало встановлення незалежної Української Народної Республіки в 1917-1921 роках. У цей період було прийнято значну кількість державотворчих документів, які лягли в основу формування української державності.
Проте існували сили, що протидіяли українському державотворенню. Політичні сили зовнішнього втручання та внутрішні вороги намагалися руйнувати державу та перешкодити відновленню української державності. Ці протидійні фактори впливали на розвиток української держави та затягували процес державотворення.
Причини руйнації держави і планів відновити її можна бачити у складному геополітичному контексті, економічних труднощах, соціальних конфліктах та інших факторах. Проте, незважаючи на це, український народ не втрачав надії на відродження державності.
Українська держава отримала новий розпал у другій половині ХХ століття. Західно-українська Народна Республіка та український рух опору були важливими етапами на шляху до незалежності. Рух 40-50-х р